Машка товклася поряд і тільки руки заламувала, дивлячись на цих двох придурків.
Вони, доспівавши пісню, синхронно звалились на землю, ржучи, мов лошаки.
- Діду, за тебе! - сказав Сашко, чокнувшись пляшкою пива об основу камінного хреста,- був ти мені найближчою людиною за життя, таким залишився і після смерті. Скоро стрінемось, діду! - заволав він, розмазуючи п’яні сльози по обличчю!...
- Все, вимикай кіно! - раптом сказав сивобородий Петро,- з клієнтом все зрозуміло. Забирай,- кивнув він у бік Луція.
Той задоволено, зовсім по-дитячому, потер руки.
- Не дам! - раптом скрикнула Магда, а потім, знітившись, додала,- тобто я хотіла спитати: може, ще один шанс Сашку дамо? Душа у нього хороша.
- Запаскудив він свою душу, на жаль,- зі співчуттям сказав аналітик Андрій Первозванний,- далі тільки гірше стане. Ти ж сама прекрасно знаєш, як це, зазвичай, з людьми трапляється…Забирать треба зараз.
- Ні! - скрикнула Магда,- заради мене! - вона благально дивилась на Петра.
- Здався він тобі,- невдоволено пробурчав той,- шо ти вчепилась в цього Сашка, наче він медом помазаний? Інших клопотів вистачає. Ну, добре,- зглянувся він, - давай так, Магдо. Вмикаємо знов цю штуку,- Петро кивну на екран,- і подивимося: як піде твій Сашко додому - даємо шанс, посунеться на пошуки пригод - Луцій забере його однозначно!
- Дякую, - згодилась Магда, вона знала, що більшого Петро, при всій своїй могутності, зробити не міг.
Навіть Луцій у знак згоди кивну своєю смоляною головою - останній шанс потрібен всім. А може він просто був впевнений, що клієнт нікуди від нього не дінеться.
Увага присутніх знов переключилась на екран. Тільки Луцій невідривно дивився на Магду, ніби намагався зрозуміти, що коїться в її золотій голові. Раптом він підвівся, став за спиною у Магди і, майже торкаючись губами її вуха, пошептів:
- Що, Магдочко, навіть янголи закохуються? Як сказав поет: любві всє возрасти, а в нашому випадку, навіть янголи, покорні? Чи не так?
- Що ти мелеш? - шикнула на нього Магда,- зовсім здурів? Сіркою обкурився? Яка любов? В мої обов’язки входить захищати всіх! Почитай Посадові Інструкції, придурок!
- Розкажи мені!- скривив він губи єхидній посмішці, - тільки врахуй: я тобі його все одно не віддам, зрозуміла? Особливо – його, з натиском на слові «його», сказав Луцій.
- Та пішов ти… - відсторонилась від Луція Магда.
- Агов, - зиркнувши в їх бік пронизливими синіми очима сказав Гавриїл,- більше двох говорять в слух. Або мовчать.
- Тули на своє місце,- прошипіла Магда,- осточортів!
- Дак на те я й чорт, - вишкірив білі зуби Луцій...
... Між тим на екрані «вистава» йшла своєю чергою.
- Слухай, -спитав Юрко Сашка,- а ти чого квасиш останній рік, наче більше не житимеш і не питимеш? Ти ж раніше наче зовсім не вживав.
- Все колись починається і буває вперше,- філософськи протягнув Сашко,- питаєш, чого пить почав? А нема щастя в лічной, і не лічной жизні. Сіре все навкруги, тьмяне. Вип’єш - веселіше, світліше, наче хто вікно в хаті вимив і крізь нього світло сиплеться…
- Філософ, мать твою,- вишкірився Юрко,- щастя захотів. А як нема його?
- Нє, десь має бути,- не згодився Сашко,- на фіга ж тоді жити?
- Я там знаю?- здвигнув плечима Юрко,- живеться, то й живемо. А я чув, що тебе жінка з хати витурила, з дітьми бачиться не дає.
- Витурила,- згодився Сашко,- Я коханку завів, вона довідалась і - скатертю доріжка.
- Що ж ти так - неакуратно,- поспівчував Юрко,- нада ж було тихцем-нишком.
- Та,- махнув рукою Сашко,- все до того йшло,- є люди, які доходять до певного рівня розвитку і все - капець, зупинилися. От моя хата, мої кури, капуста на городі - хватить. А мені потрібно більше, розумієш. Я іноді вийду вночі на кухню, візьму ноут, знайду щось цікаве про Всесвіт, наприклад, чи книгу якусь читаю, розмишляю... Мені поговорить хочеться, хоч трішки, або просто щоб мене вислухали. Тут вона виповзає в нічній сорочці: якого дурня тут засів, світло палиш, робить нє хєр, мислітєль грьобаний? А ну спать! Поговорили… А вранці слово за слово, і лайка. Вона й не погана… Просто - не моя, і я не її. Ось так. Додому вертаться не хочеться, до Юльки, коханки, теж їхать не хочеться. Друзі в мене такі, і ти, Юрасик, в тому числі, що аби в горлянку залити... Не можу я місця собі знайти, розумієш? Того й куралєсю.
- Да-а-а,- протягнув Юрко,- діла…слухай, може все таки додому? Холодно.
… В кабінеті № 777 після цих слів повисла тиша. Магда, затаївши дихання, дивилась на екран. Луцій, зціпивши зуби, дивився на Магду.
- Додо-о-о-му, кажеш? - протягнув Сашко, - можна й додому…