- Нема тут Юріка,- сказала жінка,- він уже давно вдома спить. Зайвий він тут. Відвернись, - попросила вона Сашка ще раз.
- Нє-а,- заржав той, навіть не здивувавшись куди це і справді пропав Юрко,- я вже голої баби півтора місяці не бачив. Напряг в особистому житті. А цей твій,- він кивну головою в бік голого бомжа,- зовсім придурок, чи що? Закляк, мов статуя.
- Ні, не придурок,- невесело посміхнулась жінка,- він ніколи не втілювався. Потрібно трохи часу на адаптацію.
- Куди не втілювався? - здивувався Сашко, - ви, взагалі хто?
- Відвернись,- ще раз попросила жінка
- Нє-! - засміявся Сашко,- нє даждьошся!
- Кому сказано - відвернись! - раптом заревів голий таким страшним голосом, що навіть ворони за вікном позривались з гілок і полетіли.
Сашко сахнувся, але тут же став в позу.
- Хєр тобі,- показав він руку трохи нижче ліктя,- бомжара смердючий.
Голий чоловік ринувся на Сашка, але чомусь заштопорився, ніби ноги були в нього напхані не м’язами, а ватою, і впав. Через хвильку піднявся, знову подивився на свої долоні, які сильно кровили, подершись об вищерблену бетонну підлогу.
- Це що - кров? - спитав голий, із здивуванням дивлячись на жінку.
- Нє, сироватка,- засміявся Сашко,- ти точно придурок. Перепив, чи шо, братело? - він зі співчуттям подивився на чоловіка,- як я тебе па-ні-ма-ю…
Тим часом жінка швидко одяглась і, схопивши Сашка за руку, потягла в бік виходу.
- Скоріше, доки він не оговтався, тікаймо звідси.
Сашко хотів було вчинити опір - чому це він має боятися якогось там бомжа вонючого, але жінка подивилась на нього так благально ( і була такою гарною), що він вирішив послухатися. «Цікаво, - промайнула в голові думка,- куди мене виведе ця чергова п’яна пригода».
Останні півтора року, після того, як його життя зробило стрімкий кульбіт, Сашко і справді тільки те й робив, що пив і гуляв. Він не міг жити із сім’єю, але не міг і без неї, точніше, без дітей. Ця ситуація настільки ятрила йому душу, що він почував себе розполосованим, роздертим на шматки, які розкидали в різні боки. Він не міг зібратися до купи не через те, що був слабаком, а тому, що пережив глибоке розчарування не лише в дружині, яку колись кохав, а в людях взагалі. А може це була елементарна криза середнього віку, коли, буває, втрачаєш себе, життєві орієнтири, мету - і не відомо, чи знайдеш. Зазвичай, вона накриває мужиків думаючих, з чуттєвою душею, яким потрібно щось більше, аніж шматок м’яса в борщі та пляшка пива перед телевізором. До того ж Сашко мав проблеми з алкоголем. Правду сказати, він був природженим алкоголіком, але до цього часу так сяк умів стримувати свої нахили, а зараз просто пустив все під укіс. І найстрашніше те, що йому подобалась така ситуація. Це була його «зона комфорту», хоча інколи, наче ляклива миша, в мозку прошмигала думка: як живу? що творю? куди іду? навіщо?!!!! Але чергова порція алкоголю благополучно заганяла такі думки у глибокі «нори»...
Незнайомка тягла Сашка коридорами контори з такою впевненістю, ніби була тут вже не раз.
«Мабуть, з літа тут живуть», - подумав Сашко, спостерігаючи за тим, як тонка тканина, мов жива, струїться по її гучкій фігурі жінки.
- Агов,- зупинився він, - а тебе хоч як звати? Можна сказати, звели нас Небеса на перехресті доріг, а я не знаю, як до тебе звертатися.
- Навіть не уявляєш, наскільки ти вгадав про Небеса, - пробурмотіла собі під ніс Магда, а це, як ви вже, мабуть здогадались, була саме вона.
- Га? - не розчув Сашко,- що кажеш?
- Магдаленою звуся,- відповіла вона, - давай швидше.
- Лєнка, значить. Красіва ти, канєшно, Лєнка баба, і навіть дуже, тільки я, блін, брюнеток люблю, - закомизився Сашко, хоча насправді мало язика не проковтнув, дивлячись на Магду,- і щоб цицьки розміру на два більші, ніж у тебе.
Магда мовчки тягла Сашка далі.
- Та куди ти так гребеш? Не терпиться, чи що? - гигикнув він, гарячково роздумуючи над тим, куди запросити даму. Після того, як дружина турнула його з дому, він жив у будівельному вагончику, що стояв на його земельній ділянці, і умови проживання там були, скажемо, так собі.
«Ну хіба можна таку красотку тягти в мою барлогу? - подумав він і раптом згадав, - тю! Та вона ж бомжиха! Може вже й забула, коли останній раз милася чи спала на ліжку. А у мене диван і воду нагріти можна».
Сашко втягнув носом повітря, щоб відчути, чи не смердить від цієї гарної, молодої, та все ж бомжихи, але окрім ледь вловимого, незнайомого, але дуже приємного, схожого на запах хризантем, аромату, більш нічого не учуяв.
«Дивна якась бомжиха», - подумав він.
- Ну що – до мене? – намагаючись приховати хвилювання ( і перед ким безхатьченком, чи, точніше, безхатьченчихою задрипаною!), - нахабно запитав Сашко.
- Ні, до тебе не можна – він знайде? Хоча... Магда на хвилину замислилась,- яка різниця? Він де хочеш знайде. До тебе, то й до тебе.