Ніколи й ніде Хосе не зустрічав красуні, рівної його колишній учениці. Ані в Європі, ані в Мексиці, ані в тому задрипаному Голлівуді, куди у вісімнадцять років якийсь чорт попер його нелегалом. Думав, заробить трохи грошенят і позбудеться нав’язливого дзижчання аргентинського діда, що спав і бачив, як його діти та онуки все життя на дефективних дітей переведуть. Аж дзуськи! Хосе з усього розмаху врізався у той бетонний мур, що називається Великою Американською Мрією. Мур був заліплений яскравими плакатами, всуціль розмальований спокусливими картинками, але бетон під ними був справжнім, і лоба він розбивав до крові. Та навіть там, у тій оазі пещених краль, він не бачив жодної, яка хвилювала б його сильніше за маленьку українку з дивним іменем Неждана. А вона взяла і зрадила його. Спочатку обдурила, сказавши, що виходить заміж, а потім завела собі коханця, років, як мінімум, сорока, і без краплі стиду, з радісним вереском вішалася йому на шию, коли той приходив до ліцею. Добре, що це неподобство тривало лише півроку. Погано, що потім вона блискуче склала випускні іспити й автоматом потрапила на другий курс політеху. Хосе майже втратив її з поля зору. Майже… Він перевернувся на спину — минуле пригадується найкраще, коли лежиш на канапі, — витяг цигарку, затиснув її в білих міцних зубах і клацнув запальничкою. Сибаритська звичка — курити в ліжку, та що поробиш, такий уже він є, сибарит. Життя коротке, навіщо відмовляти собі в маленьких радощах?
Задзвонив телефон, новенький, дорогий — на таких речах не варто економити. Хосе-Антоніо зиркнув на визначник номера, скривився, і улюблений цигарковий дим раптом став здаватися йому ароматним зашморгом. Але трубку він зняв.
Бо на тому кінці дроту був замовник.