— Я б тобі не радив. Де ви маєте зустрітися?
— А тобі навіщо? Хочеш схопити його і бити, доки він у всьому не зізнається?
— Ну, не тебе ж у ліжко йому класти!
— Не буде ліжка, Денисе. Я обіцяю. Жодних горизонтальних, вертикальних та скісних поверхонь. Але я піду туди сама.
Ден узяв її двома пальцями за підборіддя, змусивши дивитися прямо на нього.
— Не подобається мені твій блукаючий погляд. Так і бачу партизанку з радянського фільму: «Давай, фашисте клятий! Усіх не перевішаєте!» Я не хочу марних жертв.
— Дене… подумай про тих дівчаток. Про Ніку, про Віолу, врешті-решт. Якщо він справді виведе мене на організатора чи бодай особу, наближену до нього… заради цього варто пропусти через себе роту п’яних моряків.
Денис опустив руку — Неждана і без того вже не зводила з нього очей.
— Що може знати про це незаймана?
— Та з чого ти взяв, що я…
— Дано, припини. Не мороч старого лиса. Я ні з чого це не взяв, мені це відомо. Як відомо й те, для кого ти себе бережеш. Дурна відданість, якщо хочеш знати мою думку.
— Дякую за відвертість, та якщо я справді захочу почути твою думку, то неодмінно спитаю, — з незмінно чарівною усмішкою огризнулася Дана. Денис засміявся.
— Я виховав тебе на свою погибель, міс Франкенштейн. А тобі відомо, чим зараз займається твій Любомир?
— Я не бажаю про це говорити, — Неждана шкірою відчула якусь каверзу.
— А я б тобі радив.
— Окрім журналістики? Десь працює редактором, здається, а що? — Дана так чарівно знизала плечима, що секретар амбасади, помітивши це, ледь не захлинувся своїм віскі.
— Нічого. І тобі не здається. Твій Любко — головний редактор журналу для чоловіків.
— Для геїв? — тупо перепитала Дана. Денис мрійливо зітхнув.
— Якби ж то. До речі, дуже мило, що ти зарахувала до мужиків і наше плем’я. Красно дякую.
— Та прошу, — кімната чомусь прискорила оберти, хоча вальс давно скінчився. Вони ж стояли, розмовляючи… Денис занепокоєно зазирнув Дані в лице, і, підтримуючи її за лікоть, квапливо повів до столу з напоями.
— Я не розсиплюся, — крізь зуби сказала Дана. Сприйнявши цей оскал за посмішку, чорнявий секретар покинув свій спостережний пункт під пальмою і посунувся в їхній бік.
— Але як? Як він міг? — на пересування юнака Дана не зважала. — Я просто відмовляюся цьому вірити.
— А журнал, до речі, виходить російською, — додав мстивий Ден, що гостро ставився до мовного питання. — Так краще продається. Мова Тургенєва і Толстого різко підвищує рентабельність порнографії, а мова Тараса і Лесі — ні. Як прикро! А в українців є такі прозові перлини, як не діаманти — пальчики оближеш! Щоправда, то еротика… Ось взяти хоча б…
— Він не мусив…
— А що він мусив? Гордо видавати «Світ поезії» за сто гривень у місяць і з голоду пухнути?! А в нього, між іншим, наречена є. Майже жона. Ти в курсі?
— Падлюка ти, Дене. Ти… ти…
— Ні. Я не його наречена, а він — не моя. Так що заспокойся і скажи — ти саме цього від нього хотіла? Жебрацького існування під гаслом «Я ліру присвятив народові своєму»?
— Так! — гаркнула Неждана, і секретар посольства, що майже дійшов до неї, злякано відсахнувся. — Не вірю, що з його здібностями нині не можна знайти гідної роботи!
— Гроші не пахнуть.
— Гроші смердять! Може, й ті бабки, що їх хтось на дитячому порно піднімає, нормальні, так?! Та й за свіжі нирочки не гріх заплатити! Я хочу випити. Чогось міцного.
— Тихіше, Дано, тобі вже досить. Ти видудлила три келихи вина.
— А ти що, рахував?
— До трьох навіть мене навчили рахувати, пані прикладний математик!
Дана розвернулася, щоб узяти собі ще шампанського, але, несподівано підтвердивши цим справедливість Денисового зауваження, заточилася і влипла в груди секретаря, що аж отетерів від такого щастя.
— Я б випила чого-небудь, — сказала йому Дана. — На ваш смак.
— Зараз він принесе тобі пляшку текіли і нерозрізаний лимон, — похмуро напророчив Ден, споглядаючи легку турбулентність, що утворилася за хлопцем.
— І віз солі разом із чумаками, — зітхнула Неждана. — Ти сноб, Денисе.
— Mea culpa,[10] — кивнув той. — Та вернімося до справ насущних. Ти нікуди завтра не йдеш.
— То навіщо я тут сьогодні? Ти не заборониш мені робити те, що я хочу.
— Ти хочеш Брицина?
Дана набрала побільше повітря в груди, щоб гідно виказати все, що вона думає про Дена, та тут з’явився секретар амбасади. Він подав Неждані пунш у кришталевій піалі — біле вино та шматочки різних фруктів. Дана насмішкувато зиркнула на Дениса.