— Сеньйор Жакявічюс…
— Прошу вас, просто — Денис.
— Ні. Це звертання для друзів, а ви мені не друг.
— Та хтозна…
— Отже, сеньйор Жакявічюс, що ви про мене знаєте? Себто чим я в житті займаюся?
— О, дайте пригадати… Автомобільні, нафтопереробні та сталеливарні заводи, риболовецька флотилія, нафтові танкери — класні штучки, чи не так? Трохи великої рогатої худоби — ви ж експортуєте м’ясо, правда? Кавові плантації, агава… що ще… а, так, ще вас підозрюють у зв’язках із колумбійськими наркобаронами.
— Це доведено? — сірі очі сеньйора Мар’яно перетворилися у дві вузенькі щілини.
— Ні.
— Тоді навіщо ви це згадали?
— Ви спитали, що я про вас знаю.
— Гаразд. І вам відомо, які в мене статки?
— Само собою, Боже, а як же інакше? Бажаєте чути чистий прибуток сім’ї Мар’яно чи товарообіг вашої імперії?
Дон Мігель кивнув:
— Добре. Професійно. А тепер скажіть, як, на вашу думку, я міг би стати мільйонером — так це зараз красиво називається? Ні, як же… в часи моєї молодості це звалося просто — «багата людина». О, так — мультимільйонером! То міг би я ним стати, не контролюючи все й особисто?
Денис довго мовчав, перш ніж зронити:
— Вибачте.
— Прийнято. Зараз я вже не в бізнесі. Я для цього застарий. Бог благословив мене синами… троє синів, і доньки. Мої діти працюють, уже й онуки працюють — я насолоджуюся плодами того, що посіяв… багато років тому. Але й досі, сеньйоре Жакявічюс, я контролюю все, за що беруся. І все, за що взявся колись.
Ден ще трохи помовчав. Неждана знала, що він не просто збирається з думками — ні, з ними він зібрався задовго до того, як прийшов сюди. Він підшукує аргументи саме для цього співрозмовника, зважаючи на особливості його характеру, він вигострює їх, аби переконати впертого діда у необхідності співпраці з ним. І Денису це вдасться. Як завжди.
— Дон Мігель… ви дозволите так вас називати? — прошу повірити, що я прийшов сюди не ображати вас, не ставити під сумнів ваше чесне ім’я. І загрожувати існуванню вашого фонду — це теж не моя мета. Власне кажучи, я ніколи б не прийшов сюди із самими лише підозрами, хоч би якими серйозними вони були. Але ситуація критична — це по-перше, а по-друге, я володію вже не припущеннями, а фактами.
— Справді? Якими?
— У Києві зникають діти. Дівчатка, від п’яти до десяти років. Ця ниточка тягнеться ще з Латвії, з тих років… але про це не будемо, бо там питання закрите. Подібні випадки почалися в Ризі, а потім пішли мандрувати колишнім Союзом. Таллін, Мінськ, Москва, Батумі, Єреван… Усі — як під кальку писані. Дівчатка наче випаровуються, а потім, коли їх знаходять… якщо їх знаходять — це десь у двох випадках із п’яти — вони мертві, зґвалтовані, а деякі ще й позбавлені кількох внутрішніх органів… дуже професійно позбавлені. Розумієте, про що я?
— Та певно, не дурний. Дитяча порнографія плюс чорний ринок донорських органів. Дуже розумно… ні, не треба здригатися, дорога сеньйора. Якщо ви хочете від мене моральної оцінки цього страхіття, то я готовий пролити сльози з криками «Як це жахливо!» І це справді так, але з погляду справи це вигідно, розумно і вкрай небезпечно.
— У чому ж небезпека?
— Не у порнофільмах, пані Дано, — старий знову збився на місцеве звертання. — Тут якраз усе просто. Але органи — потрібна операційна, контейнери для перевезення. Я не впевнений, та здається, донорське серце поза тілом живе лише кілька годин. А літаки для транспортування органів за кордон? Якщо те, що ви мені розповіли, правда, то це добре організована і тому небезпечна група людей, чий керівник перебуває на високих щаблях державної влади та має унікальні можливості технічного забезпечення цього процесу. А заробити на цьому можна добре, так. На жаль. Проте ви нічим не підтвердили, що до цього причетний фонд. Не забувайте, що мої діти — інваліди. Навряд чи з них буде якась користь як із донорів.
— Доне Мігель, наскільки мені відомо, під вашою опікою не лише малюки, які змушені вести сидячий спосіб життя і чиє серце зношене від народження. Є ще так звані неповноцінні діти, цілком здорові фізично, чиє відставання у розвитку часом можуть помітити лише фахівці та близькі люди.
— Це поширена помилка, сеньйор Жакявічюс. Не так уже й часто розумові відхилення мають локальний перебіг. Мозком тут справа не обмежується. Це генетика. Ось, наприклад, дебільність зазвичай супроводжується серйозними внутрішніми патологіями.
— Так, але, як ви слушно зазначили, про це знають далеко не всі.
— І все ж таких дітей остерігаються викрадачі, а лікарі — ну, органи ж видаляють лікарі… вони в курсі справи. Та й які порнозірки із цих небораків?