— Зазирни до мами в спальню, — знову попросила вона тітку, побризкавши Хосе водою і переконавшись, що його м’ясисті стебла товстішають не щодня, а щогодини. — Там щось не те, я відчуваю. Щось…
— Стій! Ти сказала «відчуваю»? Що за лайка в устах математика?!
— Тьотю!!!
— Дівчинко, не рекомендується лазити в чужі спальні, особливо, якщо знаєш, що люди там не книжки читають. Я не хочу дістати по морді. Я, звісно, нічого нового не побачу, але Майя може подумати, що я…
У коридорі почулися кроки, потім — ляскання замка, і Олена про всяк випадок квапливо зім’яла кінець речення.
Глава 4
Пізніше Дані навіть стало здаватися, що вони з тіткою надто емоційно сприйняли першу появу Майї у тому вигляді, котрий потім став мало не звичним. Але прем’єра вдалася на славу — вони обидві аж роти пороззявляли, коли на кухні з’явилося щось із розквашеним, заюшеним, немов розчавлений солоний помідор, писком, і голосом Майї сказало:
— Ну, чого витріщилися?
«Щось» помітно шепелявило — вочевидь, кілька зубів у роті наполегливо шукали свого місця. Першою оговталася тітка Олена — якщо тільки можна вжити слово «оговталась». Принаймні до неї повернувся дар мови.
— Ти що, лицем горіхи колола? Принцеса-лускунчик?
— Ні, воду в ступі товкла! — огризнулася мати вже чіткіше. — І я була б тобі дуже вдячна, якби ти не лізла не в своє діло!
— Твоя мармиза — певною мірою і моє діло! Ми ж сестри!
— Краще не нагадуй!
— А ти не доводь до гріха, бо подзвоню в міліцію!
Зачувши цю погрозу, Майя насупилася. А тітка не вгавала.
— Хто це тебе так? Я маю на увазі, як його звуть?
— Він тут ні до чого. Я впала, та й усе.
— З Джомолунгми?
— З ліжка.
— Можу собі уявити!
— Не можеш, — різко обірвала мати, запалюючи газ під чайником. — Ти нічого про це не знаєш!
— Ні? Ой, тітонько Майє, а розкажіть мені, будь ласка, звідки діти беруться?
— Ось! У цьому вся ти! — Майя розвернулася так різко, що заточилася і ледь не впала, але в останній момент утрималась і гнівно втупилася в сестру. — Секс! Брудні збочення — це все, що тебе цікавить! Ти й уявлення не маєш про те, що на світі існують чисті почуття, такі, як…
— Як твій ніс у крові? Мені так за себе соромно — просто слів немає! — тітка Олена закинула ногу за ногу і схрестила на грудях тонкі білі руки. Дана нічогісінько не розуміла у мові жестів, але якось здогадалася, що це — поза виклику і захисту водночас. — А ти чого за щоку тримаєшся? Зубки болять? От бідна молодиця… Їсти хочеш? У нас тут десь були сухарики…
— Курва! — мати вибухнула, мов тротил. — Це ти у своїх змій морських такого набралася?
— Яких змій? Я — іхтіолог. Вивчаю риб. Невже ти навіть цього своїм курячим мозком запам’ятати не годна?
— Риб? — Майя фиркнула так, ніби чула про це вперше. Сестрина освіта — єдиний диплом вищого навчального закладу на три покоління сім’ї — давно стирчала їй кісткою в горлі, заважаючи ковтати. — І що вони тобі дали, риби твої? У рибрадгоспі чобітьми багнюку місила все життя, так заміж і не вийшла!
— А ти що? Сходила і повернулася?
Під час таких суперечок Дані завжди палко хотілося провалитися крізь землю, і то якнайглибше. Коли сестри Тиктор починали визначати, хто з них нещасніший в особистому житті, закінчувалося це биттям посуду і вереском. Гірше могло бути лише одне — з’ясування того, хто годує сім’ю.
— Не кажучи вже про те, що я заробляю більше, ніж ти, — на цих словах матері Дана гмикнула і закотила очі, — я, між іншим, скоро заміж виходжу.
Від такої новини тітчині руки безсило опали.
— Куди ти виходиш? Заміж? — перепитала вона чомусь печально, без звичного запалу. Дану стривожив жаль у голосі тітки Олени — це не могло бути заздрістю, вона точно знала. Тітка Олена, якщо й заздрила кому-небудь узагалі, то сестра її в цей перелік обраних не потрапляла. Але чим же тоді були ці кришталеві ноти туги? Що вони означали? — А кудись подалі ніяк не можна піти?
— Тож щоб ти там не казала, — вимовляючи це, Майя морщилася: вочевидь, боліла розбита щока, — це вже нічого не змінить. Він зробив мені пропозицію, і…