— Судячи із синьоокого згортка, з яким ти так носишся, дещо ти почала давніше. Ну, гаразд. Це не має значення. Сьогодні мені потрібна компаньйонка. Двадцять доларів за ніч — це тебе влаштовує?
— Я що, така дорога? — вирвалося у приголомшеної Дани. У відповідь почулося:
— Можливо. Я ще не знаю, але частину… ні, половину плачу наперед.
Дана готова була впасти на коліна, але стрималася, бо під кріслом теж була калюжа невідомого походження. За двадцять доларів — якщо вона їх дістане — цілком реально зняти нехай не квартиру, а окрему кімнату, зате на кілька місяців. І можна нарешті нагодувати Мирка як слід. І самій наїстися. А те, що від неї за це вимагається… дідько з ним. У пам’яті сплив нев’янучий образ Василя, що злягався з Аглаєю. Пусте. Можна просто заплющити очі. А якщо стане зовсім кепсько — закусити губу, щоб не кричати. Головне — отримати гроші. За будь-яку ціну. Про те, що гроші за будь-яку ціну не набагато краще, аніж жінки за гроші, Дана якось не замислювалася.
— Я згодна.
— Ще б пак. Рушаймо.
Вони вийшли на автостоянку й підійшли, як пояснив Ден, до його машини. Іномарки все ще лишалися розкішшю й дивиною на вулицях міста. Дана чомусь думала, що в її клієнта — як по-діловому вона подумки назвала його — саме іномарка. Вона пасувала б йому, ця візитка з іншого світу, з того життя, де автомобілі має кожна сім’я, навіть якщо їх доводиться брати в кредит, де всі усміхаються одне одному і на запитання: «Як справи?» — відповідають: «Усе гаразд», хоч би як було насправді. Під страхом смерті Дана не змогла б вимовити зараз «Усе гаразд». Та у Дениса виявилися «Жигулі» дев’ятої моделі, кольору благородної сивини. Він посадив дівчину на заднє сидіння, бо з дитиною там безпечніше, передав їй малого, і за п’ять хвилин шини вже шурхотіли по мокрому, трохи підмерзлому на ніч асфальті, який виблискував кришталевими іскорками у світлі ліхтарів. Наскільки Дана могла судити, її везли кудись на околицю.
— Ти не боїшся мене? — крижані очі ловили її відображення у дзеркалі водія.
— А треба? — мляво відгукнулася Дана. Вона перевірила Мирося — той знову був мокрий, а до того ж обробився, і специфічний запах «дитячої несподіванки» повільно, проте невідворотно розпливався по салону. Зараз її висадять, подумала Дана вже не так мляво і тривожно засовалася на сидінні. У її плани це не входило.
— Носом чую — аварія, — весело, немов нічого не сталося, констатував Денис. Дана обережно торкнулася його плеча, коли авто пригальмувало на-світлофорі.
— Я вас дуже прошу. Ще ж працюють нічні відділи супермаркетів і валютні магазини… Я вас благаю, дайте мені аванс. Хоча б п’ять доларів. Я куплю Миросю трохи їжі та підгузники. І все. А, ще пляшечку для молока. І це — точно все.
— А скільки йому? — звертаючи на узбіччя, поцікавився Денис. — Півроку?
Навіть крізь тоноване скло Дана розгледіла неонові літери на вивісці якогось магазину. «Супермаркет Сонечко». І нижче — вже дрібнішими червоними буквами: «Цілодобово». Супермаркет. Двоє продавців, один охоронець і двадцять квадратних метрів торгової зали. Пощастить, якщо там є бодай звичайне молоко.
— Сім місяців.
— Ще не годуєш його з ложки?
— А що, вже можна? Я й не знала. А звідки ви…
— У мого друга сину — три роки, — по голосу було чути, що Ден усміхається. — Коли я ще був там, ми втрьох пройшли всі етапи великого шляху.
Дана не наважилася запитати, де саме «там», натомість поцікавилася:
— А матір хлопця?
— Відмовилася від нього. Воно й на краще.
— Як ви можете таке казати?
— Дано, я знаю життя. Ось, приміром, ти. Хто назвав тебе таким екзотичним іменем?
— Мама, але я… вона… це не тому.
— Звичайно. Просто так склалися зірки. Добре, не будемо про це. Що ти там хотіла купити? Кашу малому, білизну… ще щось?
— Ні, це все.
— А собі?
— Мені нічого не треба. Ви тільки дайте мені грошей, і я все для вас зроблю. Навіть цей, як його, — вона напружилася, пригадуючи, що саме особливо зацікавило тих шахраїв на вокзалі, і нарешті, просяявши, видала: — менует.
Денис повернувся до неї, на його губах промайнула дивна усмішка — водночас і співчутлива, і єхидна.
— О, то мені трапилася справжня професіоналка, — сказав він і тут-таки додав: — Я сам куплю тобі все, що треба. І твоєму малому — теж. Бо тебе в твоєму дранті або зі склепу випхають, або купюру в банк на експертизу повезуть.