Щоб відігнати сумні думки — зазвичай вони ховалися десь у шафі і, зголоднілі, накидалися на нього ближче до ночі, особливо якщо Галя була на зміні, вона вже давно стала завідуючою перепрофільованого у коньячний магазин відділу, та деколи все ж підміняла хворих продавців — Любомир потягнувся за своїм щоденником. Ну, і що в нас заплановано на вечір? Концерт тієї патлатої «зірки», що вдруге звела його з Галиною… ні, на це шипляче він не піде. Ні за які гроші. Що ще? Відкриття відремонтованого кінотеатру з прем’єрою американського фільму… а що за фільм? Мелодрама? Ні, тільки не це! І прийом у одній південноамериканській амбасаді, чи то на честь підписання чергового договору про дружбу та співпрацю між двома банановими країнами, чи то на честь терміново віднайденого в пустелі Атакама міста — побратима Києва. Може, сходити? Там буде широкий вибір нікчем усіх кольорів та розмірів, а очолить їх, певно, посол ще однієї південної, та вже європейської країни, який так любить дівчаток до дванадцяти років, що ніяк не втримає себе в руках разом зі своєю хворобливою пристрастю. Вже було кілька гучних скандалів, але чи його зв’язки — не статеві, звісно — поки що тримали амбасадора на плаву, чи, навпаки, він тримав у руках якісь важелі впливу на чиновників своєї країни, проте його й досі не поперли з дипкорпусу. Хоча, подейкували, ще один такий скандал — і пристрасного посла пошлють хіба що в Антарктиду. Там йому й місце. Свою пальму першості він чесно здобув у тяжкій, нерівній боротьбі з відомим вітчизняним політиком — геєм та представником Євросоюзу, якого сильно підозрювали у хабарництві — у Європі це не вважається милою традицією, як у нас, — і який теж мав би бути на прийомі. Оце компанія — забійна стаття може вийти, подумав Любко і чортихнувся. Ні. Досить із нього цього лайна — бодай на сьогодні! Має він право на відпочинок? Щось подібне навіть у Конституції записано, свіжоприйнятій. Тим більше, що Галя сьогодні чергує, запрошення дійсне на двох осіб, а де шукати собі тимчасову пару? Та й не хочеться йому нікого шукати. І порпатися у гною теж не хочеться. Любко прикрив записник, потягнувся, підвівся нарешті з дивана й вирішив зробити щось конструктивне — наприклад, піти й дешево, але сердито напитися. Бажано, щоб до втрати пульсу. Він мав для цього необмежені можливості.
Дівчина йшла залою для прийомів зі спокійною впевненістю визнаної красуні. Чоловіки слухняно розступалися, а їхні голови поверталися їй услід, як флюгери від сильного вітру. Вона не хитала стегнами — довгі ніжки в замшевих туфельках кольору зеленого моху ступали вишукано, і хода в неї була підкреслено скромною, хоч і плавною та на диво жіночною, але блискітки на смарагдовій сукні все одно гойдалися і підморгували до оточення. У багатьох почесних гостей амбасади пересихало в роті при одному лиш погляді на цю красуню.
— У неї фігура богині. Афродіти, — сказав секретар посольства, темпераментний чорнявий молодик, звертаючись до офіціанта — він так завзято облизувався на прекрасну незнайомку, що геть забув, із ким розмовляє. — Не як у цих тарань, — і він презирливо кивнув у бік високої, надміру худорлявої шатенки, яка стояла навпроти і пускала йому бісики над виголеною потилицею свого вгодованого супутника. — Ви знаєте, хто вона?
Офіціант усміхнувся і відійшов од заслиненого парубка, тримаючи в руках тацю, заставлену келихами з шампанським. На нього чекали інші спраглі, а те, хто ця жінка, цікавило його настільки ж, наскільки твердо він усвідомлював — ця пташка не для нього. Він не був ювеліром, однак не був і сліпим, і бачив, що за смарагди, які прикрашали шию красуні, спокійно можна купити кілька невеликих африканських країн. Сукня без бретельок і рукавів, яка, мов зміїна шкіра, щільно облягала жіночий стан до колін, а далі кількома воланами спадала аж до п’ят, коштувала не менше за його річний заробіток — на модному одягу він розумівся добре, — а краса цієї німфи воістину не мала ціни.