Їхня головна робота починається після двадцять першої. Надто в ті дні, коли наближається фаза повного місяця: божевільні бабусі кидаються дзвонити у двері своїх сусідів, сонні діти вередують, плачуть, а не можуть розплющити очей; поколоті, в тріщинах дзеркала, порізані склом губи, озвірілі пси.
— Рятуйте! У нашій квартирі — чужий!
— Він хотів задушити мене, коли я спала! Ні, замки на місці… Дев’ятий поверх… Рятуйте, він знову тут!!!
— Я не знаю, що з моїм чоловіком! У нього все обличчя закривавлене! І він волає, що йому страшно!
— Рятуйте мою дитину! Рятуйте! Вони забрали її!
Двадцять перша десять…
— Ви…
Двадцять друга сорок сім…
— … ря…
Двадцять третя двадцять…
— … туй…
П’ять хвилин після опівночі…
— … те!!!
Перша дев’ятнадцять. Двадцять сім по другій. Волає нажахане місто.
Заблукати на незнайомій вулиці й там пропасти. Познайомитись і померти. Поцілувати та відчути на губах отруту. Напоїти своєю кров’ю. Заніміти. Стати обрядовою жертвою. Загубити себе. Почути голос та підвестися.
— Так… Я це роблю…
Місто, переповнене болем. Ледве чутні крики за сусідньою стіною.
— Ні-і-і-і-і…
Убити дружину, зійти до консьєржки, задушити її та забрати чужі квитанції на оплату житла, повернутися, щоб знову лягти спати. Підпалити своїх сплячих дітей.
Побачити, почути, але вирішити, що це лише сон.
Бути роздертим дияволом. Прокинутися від того, що хтось доторкнувся до твого плеча. Закричати, а тим часом холодна лапа затулить тобі рота. Надсилу розплющити очі, без можливості поворухнутися, лише бачити чорну тінь над колискою, ліжком, над тим, хто лежить поруч. Або чути, як та, котру ти називав «моя дівчинка», розмовляє з кимось крізь сон тріскучим злим голосом, а коли намагаєшся збудити її, вганяє в тебе кігті.
— Я побачив його!
— Він жахливий!
— У нього крила і нема очей!
— Моя померла сестра! Вона тут!
— Четверта, — сказав Отець Є.
Четверта ранку — час, коли нечисть відступає сама. Час, коли народжується ранок. Але все одно світні силуети у вікнах старих будинків. Велетенські звірі на темних вулицях, вони завмирають перед колом ліхтарного світла — єдиної перешкоди та єдиного порятунку.
— Не бійся. Ходімо.
Озирнутися і не побачити її. А вранці знайти лише залишки її закривавленої суконьки.
До шостої ранку. До першого удару дзвонів.
«І дано тобі буде керувати зірками, збирати їх до одного рухливого гурту, а сонце сходитиме там, де ти йому накажеш. Безсмертя буде дано тобі. А всі стихії ляжуть біля ніг твоїх».
Я погортала книгу й поставила її на місце. Мисливців не було. Музичний автомат співав далі:
— А ввечері. Увечері. Увечері. Я. Ти. Ти. Ти. Ти. Ти…
Але потім не витримав і сказав:
— На нашій хвилі — реклама.
Розділ 2
Почитаємо «Демонологію». «Демонологія» або якийсь «Відьомський Молот»:
— Окресли довкруг себе коло…
— Виголоси ім’я демона п’ятого дому, захистися від нього вогненним колом…
— Простроми віск голкою та скажи…
Розгорнемо додаток до інструкції з військової охорони об’єктів, а там:
«Ім’я ворога Демон
Стать: без статі
Рівень небезпеки:100 відсотків
При виявленні:Знищити!
Спосіб знищення: Освячена вода, слово Любові.
Одержимий Безликою Почварою має одразу бути знищений».
І знову «Демонологія» та «Демономанія»:
«Що таке нечисті? Вигадка? Нагода звинуватити когось у власній недосконалості, недолугості та надмірному потуранні своїм вадам.»
«Матеріалізація та одухотворення пороків, що передаються спадково, поглядом, словом і думкою».
«Паралельний світ та його безмежний космос проекційно наклався на наш світ через загибель усесвіту, що колись був між ними».
Я теж реготала, коли це прочитала…
Усе почалося тоді, з Першої Великої Війни, коли через лють і ненависть Світло стало Імлою, а Творіння — Руйнацією.
Було лише Світло і Тьма. Ні бойових колісниць, ні трубного ревіння, ні величезних вогняних мечів. Але то була страшенна битва, тоді перемогло Світло й залило собою весь Усесвіт, і рятуючись від нього, Тьма не знайшла іншого притулку — лише в підземеллі пекла.
— Бути тобі там довіку!
Так закінчилася Перша Велика Війна, — з неї почалися мільйони Великих Воєн.