— Тра-та-та!
Тільки Крихітка й тільки її Машинка — проти сотні Мутантів та десяти Чудовиськ-Машин.
Мутанти з п’яти сторін.
І люди посеред свого палаючого Раю.
Машинка та Крихітка одразу в багатьох місцях.
Одразу в багатьох місцях. Так швидко, що дві кулеметні черги склались у вогненний хрест.
Так швидко, що одразу кілька пострілів злилось воєдино:
— Бах!
Але Мутантів було так багато, і вони все йшли та йшли. А Вітчим зробив їх такими, що самим простим:
— Та-та-та!
Чи самим простим:
— Бах! — не можна було їх убити.
Вгативши в Мутанта кулю, ти тільки примушувала його повернутись у твій бік.
А в деяких, ще добре, що не в усіх, посаджене в плоть зерно кулі проростало новим жахливим тулубом або парою нових жахливих рук.
І коли б Машинка та Крихітка не були одразу в багатьох місцях. Коли б, відбігаючи від Машинки, я не прибігала до неї, такої ж. Коли б не гукала сама до себе:
— Егей! — та коли б не прикривала сама себе…
Але Мутанти стріляли так влучно, і я бачила смерть двох машинок та чотирьох пійманих на постріл Крихіток.
Доводилось кидатися ще прудкіше. Доводилось одразу бути ще в більшій кількості місць.
І вбивати.
— Убивати?
— Убивати.
Здоровенний Мутант, шестеро рук, отже, я поцілила в нього двічі, схопив мене за ноги й підняв над землею.
«І що в ній такого?» — він зазирнув мені в обличчя. — «Нічого», — збираючись розірватися навпіл.
— Тобі допомогти? — спитала Машинка.
— Якщо неважко, — сказала я.
— Та-та-та! — черга відтинає його великі руки.
— Та-та-та! — обережно підхоплює мене на свої кулі. Дає змогу відштовхнутися й стати на рівні.
— Та-та-та-та-та-та-та-та-та-та-та! — вбиває його.
Вибух, гуркіт, порохнява. Два білолицих від пилу Мутанти ступили в руїни білого будиночка.
— Бах! — здійнявши хмаринку білого пилу на грудях одного.
— Бах! — здуваючи білу пудру з чола.
— Крихітко! — але Машина-Чудовисько розчавила мене величезними гусеницями.
Однак я приволочила з-за рогу важелезну, взяту в мертвого Мутанта, гвинтівку:
— Я скоро віддам, — і вдарила ногою пусковий гачок:
— ГАХ! — і перетворила Машину-Чудовисько в надгробок для вбитого янгола.
— Спи, Крихітко, спи. Гарних тобі снів.
— Чуєш музику?
— Флейту? Так.
Вони — ті, що зібралися у своєму Спільному Домі, не могли нам допомогти. Але вони оплакували смерть кожної з нас.
А ми воювали. Ми билися. Й одна Машинка просила іншу:
— Дай двійко стрічок.
— Лови.
І сидячи навпочіпки та прихилившись спиною до стіни, Крихітка дмухала на кулю, перед тим як зарядити нею свій пістолет.
Клацне затвор, і пістолет навколо пальця: вперед-назад-вперед. Якби була кобура, я запхнула б його в кобуру.
Раптово по-звіриному заревла сигнальна труба:
— Вау-вау-вау-у-у-у-у!!!
— Вони відходять! — гукнула я.
— Але вони скоро повернуться, — мовила Машинка.
— Але ж ми…
— Наступного разу ми навряд чи їх подолаємо.
Авжеж. Якщо їх буде бодай на п’ятдесят більше.
— Нам потрібна допомога, — сказала Машинка.
— Я спробую, — пообіцяла я.
— Тільки поквапся.
Але перед тим, як покинути Машинку, я тричі оббігла довкола селища, залишивши біля неї п’ятнадцять мене.
Розділ 14
Місто, В Якому Я Народилася, — тепер Місто, Зруйноване Вибухом.
Щоб упізнати руїни, я зажмурювала очі. Тут була стіна прохідного дворища, отут росло дерево, отам стояв будинок — на розі двох вулиць одразу, з башточкою та арками гострих вікон. Відкрити очі та побачити руїни.
— Отже, тепер сюди.
Тут був пам’ятник, хтось стояв, зіпершись на тростину. За ним здіймався будинок, його три поверхи були відведені під магазин.
Я розплющила очі й побачила оплавлену купу бронзи та порожнечу на п’ять кварталів уперед.
— Туди.
Туди, де колись була база Бойових Роботів.
Колись давно. Тепер навіть не руїни, а прірва після однієї з численних бомб.
Я розплющила очі та вгледіла базу. Споруджена для трьох тисяч років, вона витримала свій перший вибух, навіть не забруднившись гаром.
Але на базі було порожньо.
Розділ 15
Табличка: