— Я не маю ворогів. Мені просто подобається вбивати.
— Тим паче, друзяко, тим паче.
І обернув його на звіра.
Чоловік Зла, який став перевертнем.
І мисливець на перевертнів, котрий забив його ударом двосічної сокири, — рудобородий розгніваний Кіт.
Боже, скільки забитих! Боже, за тілами не видно землі!
Ті, що танцюють на трупах. Дикий танок подертого вбрання… Помах меча, аби зупинити напругу…
Чорнокнижники, захоплюючись своєю владою над Демонами Чорних Книг. Безумні, котрі слугують злу тільки задля того, аби не відчувати себе тліном. Як пожирач отрут, колись побувавши за зірками, й досі вбиває себе ради того, щоб повернутися туди ще і ще раз.
Жахатися зі свого вміння та захоплюватися тим, що ти зумів убити те, що сам же й сотворив.
Застібати гачки на мантії тремтячими від хвилювання пальцями.
Стискати магічний жезл, немов це вісь Всесвіту.
— Ха-ба-ба-раб-ра!
Але варто по ньому вцілити, як він падає, мов купа ганчір’я, а всі його демони щезають…
Схилений Mar-Чорнокнижник. Навчений лише для того, щоб сьогодні бути тут.
Один удар важкого хреста. Один удар Пса — і нема ні Чорнокнижника, ні покликаних ним чудовиськ.
Велетні, що вергають потоки вогню. Обпікають вогнем.
Що всередині? Чи доста Світла, щоб вогонь не зачепив тебе? І щоб твій меч розітнув велетня?
Чорнолиці грішники, що вважать Пекло за свою оселю.
Загони проклятих, що самі прокляли себе своєю люттю та злом.
Як їх багато…
І вершник Вовк. І його білі крила. Та білі крила янголів, котрі з ним прийшли, над атакою у відповідь хрестоносців. Вони ходили в похід проти зла і не повернулися.
Ті, що спали у своїх печерах та були занесені аравійськими пісками. Їх розбудив Вовк лише тоді, коли настав час вирушати на Останню Велику Битву.
І тих, на лютих конях, споряджених у потьмянілі обладунки, із пощербленими об ворожі шоломи та кіраси мечами, вів Вовк. Та ще двадцять янголів, котрі з ним прийшли.
Пустельники й священики. Збирачі та оборонці великих таємниць. Вони впродовж багатьох років готувалися до цієї єдиної Битви.
Вони ще не встигли забути того, ким були, діти, які прийшли сюди такими, як були ще до свого народження, а до цього — померти.
Як по цей бік, так само і по той.
І Той, Що Нерухомо Сидить На Троні. І Світло, що осяює обличчя своїх загиблих дітей.
— Ш-ш-ш-ш-щаааа! — три роззявлені, мов безодня, зміїні пащі.
Вони вергають нових воїнів Зла.
Добрий янгол цілує чоло прохромленого списом воїна:
— Вставай, вони знов наступають.
Розітнута материнська утроба…
Рогата голова, що покотилася…
Дзеркальні уламки щита…
Падіння долілиць і тремтливі стріли в спині…
Змах мечем. Удар булавою. Ніж у ворожій горлянці…
Біль, коли зустрівся зі своїм власним злом та знищив його.
Розділ З
І раптом маленький Йохан. Він став Продавцем Новин.
— Я не міг забути Світло.
— Мої онуки приїдуть на літо… Я хочу, щоб вони мали куди приїздити.
Раптом Гвардієць Китів:
І раптом войовники Короля Пацюків:
— Наш Великий Король одійшов. Незабаром і ми одійдемо слідом за ним. То дозволь нам хоч зробити це заради Світла.
— Замість наших Янголів, котрі загинули на Нашій Останній Війні.
Чоловік, який Іде По Кулю:
— Хай недоречно, але мене звуть Раккххх…
І спина до спини з ним в оточенні демонів:
— Ми ще познайомимося, — одночасний удар мечем.
І чоловік, який давно-давно приходив до мене в дитячий будинок:
— Добридень, Крихітко, — і навмання спрямувати меч у черево тварюці, що стрибнула ззаду. — Я бачу, ти підростаєш.
Підморгнув, розправив крила та й кинувся в гущу ворогів.
Розділ 4
Янголи в чорному небі. Чорні крилаті тварюки — їх розтинають вогненні мечі, вони гинуть від списів-блискавиць.
Янголи виникають зі Світлі. З близького оточення Чотириликого Трону. Їм несила було залишатись осторонь.
Величезні тварюки — Наближені Демони з уривками ланцюгів, що утримували їх біля Чорного Трону Зла.
Двобій поміж собою.
Здоровенний вершник на лютому драконі. Назустріч Янголові з кров’ю на білих крилах. Безформні роги та волосся до пліч. Змах. Удар. І грім небесний.
Відклавши золоту трубу та діставши меч.