Выбрать главу

Рукоять меча в пальцях, іще забруднених смолою від зламаної третьої печатки.

Янгол зі шрамом через усе лице підхоплює ураженого й захищає його від п’яти змієголових чудовиськ із лев’ячими тілами.

Низькорослі тварюки підстрибують на коротких ногах. Волочать довгі мечі. На очі насуваються шоломи. Кошлатяться щити від набитих на них скальпів.

Воїн, увігнавши свій меч у камінь, помирає. Востаннє трубить ріг.

Величезна булава багаторукого гіганта.

Ловці Демонів постаралися на славу — зібрали для Вітчима представників багатьох світів.

Ударяєш його мечем, він розвалюється навпіл, але з його паска проростають нові очі та мацаки, а тулуб обростає сотнею павучих лап.

Перепочити б… Ковтнути води…

Клацає паща, і воїн із червоним хрестом на грудях помирає. Чудовисько з квадратною мордою розмахує головою, кидаючи на трупи пошматоване тіло, та здригнеться на останньому шматку:

— Хххххххха…

Удар мечем ізнизу, крізь луску на шиї. Пробито шию наскрізь.

І чоловік, який просто собі ліг у ліжко. Але раптом почув:

— Це Остання Битва, — у ту ж мить згадалися п’ятнадцять прожитих життів. Тисяча тисяч знань, збережених у ньому невідь для нього самого до тієї самої хвилини, коли він стане частинкою Світла.

Знання, що вихлюпнулися на нього. Зробили його просвітленим мудрістю.

— Остання Битва, — наголосив він і сказав до самого себе:

— Так.

У ту ж мить на його тілі з’явились обладунки. В ту ж мить — довгий меч.

І вичікування, і удар від зіткнення. І двобій з ворогами. І пробита шия тварюки з квадратною мордою. Із зубастою пащекою.

І хвиля розлючених демонів, що затопила та завирувала над ним.

— Ха-ха-ха! — зграя демонів, колишніх грішників, обернених Злом на дрібне зло.

І Янгол, що спустився між них.

Лише один коловий помах його вогненного меча.

Севастян-ексерсист у довгополому чернечому вбранні. Серед юрми шаленіючих грішників. Доторк до грудей, щоб вигнати з їхніх душ зло та демонів, які опанували ті душі. Замашний розмах розсипаних з руки крапель свяченої води. Кожний доторк — біль за скоєне. Кожне слово любові — розуміння того, що ти все-таки зробив. Розуміння і жах.

Але вже несила бодай щось змінити.

Низькорослий Убивця Родин із самозарядним арбалетом із рогів тварюки. Один із численних псів Останньої Війни.

— Він мене захистить!

Постріл наскрізної стріли.

— Він хоче, щоб я убивав!

Клацнути затвором і знову вистрілити.

— Він урятував мене від покарання там!

Постріл.

— Він дасть мені винагороду тут!!!

І хоч як багато було Зла, хоч як багато ставало на бік Світла, мертвих тіл було значно більше від тих, хто бився, стоячи по коліна в крові.

— Нумо, Крихітко, — здоровенний воїн повернувся до мене спиною.

Даючи мені забити тварюку, що причепилася до нього ззаду.

Він стріпнув мокрим чубом та перевів подих:

— Ху…

— Яка довга ніч….

Та ніч справді була дуже довга.

Ця ніч така довга…

Розділ 5

Старий укладач літопису макне застругану тростину в чорнило й напише:

«Мертвих войовників було, як у мішку зерен. Та були вони дітьми однієї Землі, народженими від землі та з її слідами на одежі своїй».

Це були Мачухині воїни. Її оживлені мертвяки. Вони недоладно тупцяли по землі. Йшли в атаку і гинули, а проте вміли убивати.

Вони ринули з лівого боку долини. І одяг на них був чорний від землі їхніх могил.

Для неї поставили на пагорбі намет. Немов Усміхнена Цариця Родючих Рівнин сиділа вона в ложі перед шатром, і раб-мертвяк наливав вино в її гранчастий келих.

— Ммм…

І мертвяк-полководець став перед нею та схилив голову.

— Зовсім непогано буде, — сказала вона, — якщо ми пошлемо Безбородих туди.

— Слухаю Вас, Володарко.

І лавина мертвяків похитнулася в такт із гуркотом барабанів.

І Вовк стрибнув на коня із мокрим від крові сідлом. Загиблого вершника оплакував його кінь.

— Ще матимеш час поплакати, — Вовк натягнув повід.

І помахом меча спрямовуючи Дітей Квітів, які вперше стали дорослими.

— Давайте.

Вовк скаче поперед них. Просто назустріч мертвякам.

Поява мертвяків. Розступаються, пропускаючи зграї своїх нечистих. Мертві з наймертвіших. Ті, що не помічають сотень стріл у своїх грудях, що вперто простують уперед на цурпалках обрубаних ніг, ті, що розвалюються на шматки і стають сходинами для хвиль нових мертвяків.