— Крихітко-о-о-о…
Вони мчали до мене, і коли перша з тварин опинилася на тому кінці поверху, важкі, складені зі сталевих плит ворота стали позаду, щоб мені було до чого притиснутися з криком:
— Ні!
Тварини бігли до мене.
— Кр-р-р-р-ри-ри-ри-хітко-о-о-о-о-о…
— Х-х-х-х-хо-о-о-о…
Я вистрілила, і освячена куля залишила блакитний слід у темряві.
Я смикнула за рубильник на щитку, обплетеному павутинням павуків, що полюють на нічних метеликів, і запалила світло, освітивши поверх стоянки, переповнений уже нікому не потрібними машинами.
Нікому, окрім мене.
Безлюддя. На всіх сорока рівнях я була зовсім сама.
Я торкалася капота, і машина здригалася, лякаючи мене. Я присідала перед вискалом передніх ґрат і бачила, що машина занадто стара для того, щоб розгризти бодай три кілометри дороги. Я робила крок назад, коли машина припадала на передні колеса й починала гарчати.
Тут було багато машин.
Ця мала довге тіло акули.
— Егей, — покликала я.
Але вона не відповіла.
Величезний «джип», схожий на кабіну розполовиненої вантажівки. Я була занадто малою для нього.
І нарешті знайшла.
Я сіла за кермо, й воно відразу ж повторило тепло моїх рук. Я втиснула педаль у підлогу, і машинка зробила крок уперед.
— Я чекатиму, коли хтось любитиме тебе?
— Ти рятуватимеш мене.
— Та я ж не вмію.
— Я навчу.
Ми проїхали з нею через три поверхи й опинилися на невеликій естакаді, пофарбованій у чорне та жовте.
— Мені буде боляче?
Я лагідно приласкала по її перламутрових дверцятах.
— Не бійся, — сказала я.
І, відчинивши накривку капота, вийняла дротик:
— Спи.
Я підкотила балони з газом і, сховавши обличчя за величезними окулярами, запалила вогненний струмінь різака. Музичний автомат біля стіни співав:
— Bay! — і блимав своїми лампами всякчас, коли розплавлений метал вибухав вогненним фейєрверком.
Сім разів я обходила стоянку, спускаючись дедалі нижче, аж поки знайшла все, що могло мені стати в пригоді.
Я захистила Машинку вигнутими квітами грат. Я оповила колеса ланцюгами і встановила два перламутрові кожухи для запасних коліс. Величезний кулемет — мені знадобилася корба, аби підняти його, — я приладнала на сидінні біля правих дверцят. Тепер я відчуватиму, що хтось їде Поруч зі мною.
— Стомилася? — запитав автомат із солодощами.
— Трохи, — сказала я і взяла в нього бисквіт із суницями та скляночку какао, розмальовану яскравими пляжними парасольками.
Якщо зелених парасольок буде три, подумала я, то все буде нормально.
Їх було вісім.
— Непогано, — ми сиділи поруч із ним і дивилися на сплячу на естакаді Машинку.
— Непогано, — кивнула я.
Я повісила на дзеркальце кулю, серденько і порцелянове крильце янгола. Додавши кілька шипів, я поклала на заднє сидіння кулеметні стрічки. Прикрасивши верхівку антени малюсінькою трояндочкою, я перебрала двигун і перетворила його коней на первісних бізонів.
Мені закортіло, і я обтягла м’якою шкірою всі прилади біля керма, щоб не знати, з якою швидкістю їдеш, скільки проїхала і чи є ще бензин. Викинувши ключ у вікно, я навчила Машинку впізнавати мене без нього.
— Ти створила страховисько, — сказав Автомат.
— Як на мене, вона мила.
— Вона живиться м’ясом.
І він мав рацію, адже коли я написала на борті «Крихітка», то витончені вензельки літер переплелися із глибоким слідом від пазурів.
— Готово.
— Буди.
Вона прокинулась і поглянула на мене байдужими до почуттів фарами.
— Нормально, — сказала Машинка й попросила мене: — Покажи.
Я піднесла блискучий ковпак.
Вона зазирнула всередину й сказала ще раз:
— Нормально.
А я збагнула, що тепер її ім’я пишеться через чотирнадцять «ш».
— Моя машина живиться плоттю. Агов, мисливці, я починаю. Ловіть мене.
І покрутивши ручкою приймача, знайшла ту саму пісню, якої співав Музичний Автомат, тоді піднялася до рівня землі та виїхала на вулицю.
Розділ 6
Але був серед мисливців той, хто так і не зміг прокинутися.
Він благав його:
— Нехай цей сон скінчиться, і я розповім тобі все. Усе, що…