Величезною, величезною, величезною.
— Я могла б полюбити її, — сказала Машинка.
— То полюби.
— Не хочу. Не хочу пестити її, загоювати її рани після бойовищ. Не хочу бачити, як вона не спить, коли чекає бою. Я не хочу знати її страх та бути винною в тому, що я це бачу. Не хочу тішитися з її перемоги, коли вони стануть нудними.
— То що? — питаю я. — Давай?
— Давай, — відповість Машинка.
Я підніму пістолет, вона відкине пасмо волосся й скерує кулемет у бік вантажівки, — і ми стрілятимемо. Поки вистачить патронів.
— Так краще, — скаже Машинка.
— Так краще, — відповім я.
— Ходімо до нас, — сказали мені Люди Любові.
— А можна?
— Можна. Адже в тобі стільки любові.
Біля багаття, повного диких трав.
На терасах їхнього Міста.
Розділ 17
А буде ще одна ніч. Ніч, коли моя Машинка піде за межу міста на пустище, яке перетворить її в Ніщо. Ніч, коли мій Вітчим читатиме в одній з чотирьох веж, сполучених підвісними мостами. Ніч, коли Мачуха шепотітиме:
— Іди-но до мене.
Ніч, коли у своїй клітці Величезна Вантажівка тихо гарчатиме уві сні.
А Люди Любові не спатимуть.
Ми будемо сміятися, будемо дивитися на Одну Зірку, будемо вірити, що ця ніч не скінчиться ніколи.
Місто навколо зникне, і хтось скаже:
— Це любов.
— І ця любов має…
І котрийсь із Чоловіків Любові піде зі мною до мого нового будинку. І коли я захочу зачинити двері, він посміхнеться:
— Я теж живу тут.
— То проходь, — скажу я.
Я ляжу, і він сяде поруч зі мною.
Він нахилиться. Його рука торкнеться мене. Він шепотітиме:
— Ти… Я… Ти прекрасна. А я — люблю.
І його губи…
Але я приставлю пістолет йому до голови і скажу:
— Ні. Друже мій. Ти не живеш тут. Принаймні, не в моєму будинку.
У малесенькому будинку з портретом їхнього Довгоносого Бога в круглих Окулярах.
— Але любов, — скаже він. — Ти знаєш…
— Знаю, і мені не треба любові.
Я хочу чекати. Я тільки мріятиму та уявлятиму собі Те, Що Могло б Бути.
Тільки мріятиму.
Адже я вже знаю, що любов — це біль.
Самий лише біль — от що таке любов.
Частина шоста
Крихітка та її велика любов
Я шукала друзів.
Я шукала любов там, де її навіть не могло бути. Мені здавалося, що світ створений саме для того, щоб мені було легше знайти Любов.
— Хто ти?
— Тебе звуть…
— Хто ти?
— Хто ти?
Адже від нього вимагалось зовсім небагато: тільки прийти зі снігів та пригорнути мене.
Пусті жіночі сльози — яка ти ще дитина — дурненька дівчинка — ось що таке моя Любов.
— Ти, — казав він.
І я не могла не вірити.
— Ми.
Як це було чарівно.
— Я, — згадував про себе тільки у стосунках зі мною.
— Ми будемо?
— Ми будемо завжди.
Саме в його поцілунках я могла б знайти вічність. Саме з ним я ладна була жити мільйон років.
Жити цілу вічність — адже це легко. Був би лише той, із ким хотілося б не вмирати.
— Крихітко, — у його губах моє ім’я лунало як молитва.
Розділ 1
— Котику, мені добре з ним.
— Його звати Лисом, — казав Кіт.
— Котику, я знаю. Але мені добре з ним.
— Крихітко, кохання перетворило Пса на п’яницю. Кохання перетворило Вовка на того, ким він є тепер. Крихітко, кохання може вбити.
— Котику, а ти любив?
— Так, — сказав він. — І ця любов убила мене.
Розділ 2
Його звали Лисом, і він був чарівний.
Він був сильний і милий. Він так любив мене, що міг дозволити собі бути поруч зі мною беззахисним.
Не виходити з квартири по кілька днів.
Забути про палаци ігор. Забути про те, що є щось за стінами спальні. Прокидатися від його цілунків у кімнаті, повній квітів.
— Ти божевільний!
— Я лише кохаю тебе.
— Я познайомлю тебе з Котом.
— Я познайомлю тебе з Вовком.
— Знайомся, це Пес.
— Лис, — сказав Лис.
Вони пішли майже відразу, щоб не заважати нам.
Проговорити всеньку ніч так, ніби кохатися.
Не спати і п’яніти без сну й трави. Лише через те, що він поруч.