— Надто пізно, — скажуть Кити. — Наші гвардійці вже вирушили до нього.
Розділ 2
Двадцять чотири Особисті Гвардійці їхали до вежі вітчима.
Двадцять чотири Гвардійці мають умерти цієї ночі.
— Ви не розумієте, що робите!!!
Я мусила врятувати бодай когось!
Розділ З
Особиста Гвардія Китів, Гвардійці Міста Великих Вогнів. Вони їхали до вежі Вітчима, вони просто виконували наказ.
Двадцять чотири статні й гарні чоловіки мали померти.
— Ось вони, — прошипіла безлика тварина.
— Я бачу, — сказав Вітчим.
Він відступив од вікна.
— Почнемо.
— Почнемо.
Вони вийшли з машин перед Вежею з чорного скла, яке відображало в собі все місто.
Вулиця на схід: ряди ліхтарів, вогні на мостах метро, стіни-вікна-стіни безлічі веж, Вулиця на захід: міст через річку, вогні на ньому, вогні на темній воді. Вулиця до країни вічної криги: реклами, реклами, вогні, далекий міст, мов павутина в росі.
Гвардійці.
Двадцять чотири схожі долі.
Однаково обстрижене волосся. Однакові плащі, однакові надірвані зверху, ледь зім’яті пачки тих самих цигарок.
Однакові пістолети. По шістнадцять куль у кожнім.
Їхні двадцять чотири дівчини приміряють білі сукні.
Однаково байдужі, з однаковою думкою про те, що треба швидше кінчати і…
— Починаймо ж.
— Починаймо.
Я мчала, щоб урятувати їх. Я летіла крізь місто, і лампи реклам вибухали яскравим вогнем, коли моя тінь наражалася на них. Я проносилася над ніччю, і вітер підхоплював листя й газети. Я поспішала. Я хотіла встигнути. Відштовхуючись від гладких стін, я летіла крізь ніч.
Саме опівночі. Саме в нуль-нуль-нуль-нуль.
— Почнемо, — і Гвардійці зробили крок.
— Почнемо, — заплющив очі Вітчим.
— Північ!
Останній удар на старовинному годиннику Центральної Вежі.
— БОМ!!!
— Дванадцята!
На наручному годиннику чоловіка, що курив на рекламі цигарку «Кордон Пустелі».
— БОМ!!!
— Двадцять четверта нуль-нуль! — на круглому годиннику над вуличним переходом.
— БОМ-М-М!!!
— БОМ-М-М!!!
На величезному рекламному панно:
«До Нового Року залишилося рівно дев’яносто чотири дні!»
— БОМ!!!!!
Дванадцять страшних ударів!
— БОМ!!!!!!!
Останній удар:
— Бо-о-о-о-о-бом-м-м-м-м-м!!!!!!!!
Час зник. Він став нічим.
Нуль. Нуль. Нуль. Нуль.
Місто впало в Ніщо. Місто просто зникло. Тільки Чорна Вежа висить у темряві. З єдиним Палаючим вікном нагорі.
Я спізнилася. Я не застала їх. Тільки їхні спорожнілі машини біля Вежі, на безлюдній вулиці.
— Бом!
Вітчим уже забрав їх.
— Не бійся, Крихітко, — сказав Кіт. — Не бійся.
Я принюхалася до відлуння їхнього цигаркового диму, наче Вовк.
Я, наче Пес, заплющила очі й намагалась їх побачити.
Ніби Кіт, я була готова до стрибка.
Як Залізний Чоловік, я не повинна була нічого боятися.
— Не бійся, Крихітко.
— Я… не… боюся…
Розділ 4
— Бог є, — сказали їм. — І Бог є Любов. Чи ви приймаєте це і вірите в це, чи вам не варто вірити в будь-що, оскільки нічого іншого взагалі немає…
У ті далекі часи, коли Вітчима тільки готували стати Злом.
Саме тоді вони й познайомилися, Вітчим і Мачуха… Коли їх ще готували для боротьби…
Перша лекція почалася просто:
— Бог є. І Бог є Прощення і Любов. Чи ви приймаєте це і вірите в це, чи вам не варто вірити в будь що, оскільки нічого іншого взагалі немає.
Ви можете вигадувати собі Верховний Розум, циклічні програми, експерименти початку часів, Адепта Мавп і Адепта від Перетворення мурахи в колосок. Навіть пекло як єдиний розумний спосіб існування мислячих істот. Але все це не є Богом.
Бог єдиний. Єдиний його прояв — милість до них, грішних. Закони його непорушні, і в Бога немає двох облич — доброго та злого, котрі він обертає до вас залежно від того, чи склали ви поставлений перед вами іспит. Він тільки любить їх і прощає.
І якщо не приймають його любові та прощення, він терпляче чекає, не заважаючи бути ще більш грішними. Він любить, прощає і чекає, коли ви перестанете вбивати свою душу й почнете сприймати серйозно його любов і милість.