Розділ IV
СЕР ТЕРЕВЕНЬ-ЖАРТІВНИК
Як на мене, то старий виголосив цю чудну байку напрочуд просто й майстерно; але я слухав її вперше, і цим, певно, все й пояснювалося, — іншим вона теж, мабуть, подобалася, поки не набридла.
Сер Теревень-Жартівник прокинувся перший і розбудив товариство досить недолугим жартом. Він прив’язав кілька металевих кухлів собаці до хвоста й відпустив його. Очманілий з переляку пес почав метатися по залі, решта собак з несамовитим гавкотом помчали за ним, перекидаючи й змітаючи все, що траплялося на дорозі, здіймаючи тим оглушливий ґвалт і гармидер. Чоловіки й жінки реготали до сліз, а кілька придворних попадали зі стільців і від захвату качалися по підлозі. Ну чисто як діти! Сер Теревень так пишався своєю вигадкою, що знову і знову, без угаву розповідав усім, як йому сяйнула ця безсмертна думка; і як завжди буває з дотепниками такого ґатунку, він сміявся ще довго після того, як усім довкола сміятися перехотілось. Але сер Теревень не міг уже зупинитись і надумав на додачу виголосити промову, ясна річ, гумористичну. Я зроду ще не чув стількох утертих дотепів! Він жартував гірше, ніж провінційні актори, що імітують негрів, гірше за циркових клоунів. Як сумно було сидіти тут, за тринадцять століть до свого народження, і слухати знову ті безглузді, пласкі, бородаті анекдоти, від яких мене, ще в дитячому віці, нудило через тисячу триста років! Я вже майже, переконався, що нового дотепу вигадати неможливо. Всі сміялися з цих музейних жартів; а втім, і музейні жарти завжди викликають сміх — я вже зауважив це через багато століть. Лише справжнього сміхотуна вони не смішили, — я маю на увазі Кларенса. Ні, він глузував з дотепника — як завжди й з усіх. Він казав, що більшість жартів сера Теревеня — дурні, а решта — справжні окам’янілості. Я сказав йому, що “окам’янілість” — дуже вдале визначення, бо, на мою думку, деякі допотопні жарти слід справді класифікувати за геологічними періодами. Хлопець у відповідь тільки заблимав очима, бо на той час геології ще, звісно, не було винайдено. Але я подумки занотував свою пропозицію, вирішивши обнародувати її, якщо мені пощастить викрутитись із цієї халепи. Не пропадати ж добру тільки через те, що ринок ще не визрів для нього!