— Швидше, Джіл, це, мабуть, водяний щур. Подивімось!
Дівчата видерлися на берегову кручу саме тоді, як маленьке звірятко промайнуло по ній і зникло в траві.
— Ой! — вереснула Керол.
На самому краєчку кручі в траві непорушно лежав якийсь чоловік. Він лежав долілиць, випроставшись і повернувши голову набік. У нього було темне волосся й коротко підстрижені вусики, більше нічого особливого не впадало у вічі. Поруч валялося різне рибальське начиння.
— Як ти вважаєш, — прошепотіла Джіл, — міг він підслухати нашу розмову?
Вони тихенько стояли, стежачи за чоловіком, але він навіть не поворухнувся. Тільки спина його піднімалася й опускалася в такт диханню.
— Ні, — теж пошепки відказала Керол. — Він спить міцно. Вважай, що нам пощастило. Ну, а тепер ходімо до катера: хлопці вже, мабуть, повернулися.
І подруги рушили стежкою, що вела понад кручею. Приємно було відчувати під ногами м'яку прохолодну трапу. Кілька хвилин обидві мовчали.
— Це нам добра наука: треба бути обережними, — нарешті мовила Джіл. — А якби він не спав?
— Якби він не спав, то ловив би рибу, і ми б його побачили. Тоді не базікали б про скарби, — розсудливо зауважила Керол.
— Мабуть, що так, — погодилася Джіл.
Вони одійшли вже далеченько, коли Джіл раптом зупинилась.
— Ну й дурепа ж я! — вигукнула вона. — Забула свою купальну шапочку. Побіжу по неї.
— І я з тобою!
Коли дівчатка прибігли на місце, шапочка лежала на траві, де Джіл лишила її. Але обидві разом помітили ще щось.
— Він уже пішов! — сказала Джіл, і на серці в неї аж похололо.
— Еге.
— Може, він просто прокинувся?
— Але ж рибальського начиння теж немає.
І справді, вудка, поплавки, стільчик і бляшанка з черв'яками теж зникли.
— Он глянь! — показала рукою Джіл.
Трохи далі від берега, в чагарнику, Керол помітила постать чоловіка з вудкою на плечі. Він то показувався з-за кущів, то знову зникав у заростях, певне, кудись поспішаючи.
Дівчатка якийсь час мовчки дивилися одна на одну.
— Чисте безглуздя — вигадувати різні дурниці, — нарешті мовила Керол. — Я певна, що він спав. — Але в голосі її не відчувалося певності.
— Ну, тепер уже нічого не вдієш, — сумно сказала Джіл. — Якщо він справді підслухав нашу розмову, тоді… О, навіщо нам було базікати про це!
Керол взяла її за руки.
— Це я винна, — сказала вона просто.
— Ні, не ти.
— Я. Але яка користь від того, що ми оце стоїмо тут і картаємо себе. Краще відразу розповісти все хлопцям,
— Пітеру й Майклові?
— Звичайно. — Керол швидко попрямувала стежкою, а потім навіть побігла. Джіл теж побігла за нею.
— Але що вони подумають? — запротестувала. вона.
— Хай думають що завгодно, але іншого виходу немає. У нас є ще час, щоб щось зробити.
— Що саме?
— Не знаю, — переводячи дух, відповіла Керол. — Але щось таки треба робити. Та вчотирьох ми напевне щось придумаємо.
— Побачимо, — сказала Джіл. — Але прошу тебе, поки що нічого не розказуй.
Вони бігли всю дорогу, і коли показалися з-за повороту річки, Пітер замахав їм рукою з палуби.
— Ми шукали по всьому місту, — пояснив він, як тільки дівчатка вибралися на палубу «Норця». — Питали і в книгарні, і в крамниці старих речей, але все марно. Зрештою нам відкопали якісь Апокрифи в бібліотеці.
— І ви розшифрували КтКр? — нетерпляче спитала Джіл.
— Ні. Це невеличка книжка, і ми по-всякому пробували, але виходить якась дурниця. Я пересвідчився, що цей запис не має ніякого відношення до Апокрифів.
— Жаль, — зауважила Керол. — Отже, ми й справді ніскілечки не просунулися вперед.
— Боюся, що ні. Коли ми не розшифруємо його до повернення татка з Америки, то, я думаю, він доручить цю справу комусь із своїх спеціалістів. А мені все-таки хочеться, щоб ми самі це зробили.
— Мені теж, — підтримала його Керол.
Пітер підвівся.
— Ви переодягайтесь, а я піду пошукаю Майкла. Вік десь поплив на ялику проти течії, повернув біля водяного млина. А потім питимемо чай. Я вже поставив чайник.
Він стрибнув на берег, а дівчатка спустилися в каюту.
— Я вважаю, нам треба негайно розповісти їм, — почала знову Керол, витираючись рушником.
— Не треба, прошу тебе! — благала Джіл. — Ми можемо ще раз спробувати розгадати той запис, і якщо розшифруємо, тоді все-все розкажемо поліції.
— Гм… а якщо не зможемо розплутати ту загадку?
— Ну… е-е… тоді все одно розкажемо.
Керол замислилась.
— Певне, ти маєш слушність, — погодилась вона. — В усякому разі, спробуємо ще раз.