І всі четверо, сидячи за чаєм на палубі, заходилися ще раз розгадувати таємницю. Але як не билися, їм так і не вдалося додуматися, що означає КтКр та Кр3, а уривки про диявола та про Філіппа все ще здавалися безглуздими.
— Я хочу ще раз переглянути Біблію, — сказав Майкл. — Може, ми пропустили щось. Переберуся через річку, зайду в церкву і прогляну книгу від початку до кінця. Може, там ще щось написано.
— Слушна думка, — підтримав його Пітер. — Ось візьми папір та олівець і рушай, а ми тим часом помиємо посуд.
Майкл скочив у ялик, одштовхнувся від катера і швидко повеслував на той бік річки. Всі бачили, як він побіг алеєю повз притулок для старих і зник. Діти зібрали всі чашки та блюдця, вилили воду з чайника в річку і спустилися вниз. Тільки-но закінчили витирати і ставити в буфет чайний посуд, як почувся глухий удар — то ялик підплив до катера.
— Швидко впорався, — зауважив Пітер. — Мабуть, щось знайшов. Ходімо подивимось.
Вони вмить зійшли на палубу.
— Біблія зникла, — вирвалося у Майкла, тільки-но він перехопився через борт катера.
— Зникла? Не може бути! — вигукнув Пітер.
— Зникла, Пітере! Нема її там. Я все оглянув.
Джіл і Керол злякано перезирнулися.
— Може, сторож забрав її? — спитав Пітер.
Але Майкл похитав головою.
— Ні, він не брав, я питався його. Коли я помітив, що книги нема на полиці, то кинувся шукати сторожа — він ще витирав пил за органом. Я спитав його, де Янова Біблія. А він відповів: «Як де? У шафі, звісно». Я сказав, що її там немає. Тоді він пішов зі мною і сам пересвідчився, що книжка щезла. Ми переглянули всі полиці. До того ж між книгами, де вона стояла, зяяло порожнє місце.
Пітера ця звістка приголомшила.
— Нічого не розумію. Вона має бути там. — Пітере! — Це Джіл заговорила, і голос її трішечки тремтів. — Пітере, трапилася неприємність… я хочу тобі розповісти.
І вона мужньо розповіла про все, що сталося з ними: як вони розмовляли з Керол, як помітили невідомого, що нібито спав на краю кручі, і як він одразу зник, щойно вони пішли.
— Чесно кажучи, — обурився Майкл, коли Джіл скінчила розповідати, — обидві ви дурепи. Хіба не знаєте, що, про це не можна базікати? Просто горе, з дівчатами: нічого не вміють тримати в таємниці.
— Це моя вина, — сказала Керол. — Я перша повела мову про скарби.
— А мені думається, що Джіл перша, — мовив Майкл. — Вона завжди робить такі дурниці.
— Ніяких дурниць я не роблю! — заперечила Джіл, ледве стримуючи сльози.
— Ні, робиш!
— Ні, не роблю!
Пітер підняв руку.
— Годі-бо вам! — сказав він, але не таким сердитим голосом, як сподівалися дівчата. — Вчинок, звісно, поганий, але яка користь сваритися через це. Ось що важливо: хтось викрав Біблію і хоче розшукати скарби. Ми не знаємо, чи зуміють викрадачі розшифрувати запис. Цілком можливо, що не зуміють навіть так, як це вдалося, нам. Але ми не можемо на це розраховувати. Нам треба діяти і діяти негайно, якщо ми хочемо дістатися туди першими. Вирішуйте, що нам робити.
— Я вважаю — треба повідомити в поліцію, — сказала Керол, вдячна Пітерові за його розважливу стриманість. — Поліція одразу ж вживе заходів, щоб знайти скарби. В крайньому разі, вони будуть у цілковитій безпеці.
— Еге ж, — підтримала Джіл. — Так і зробімо.
Але Пітер заперечливо похитав головою.
— Нам не повірять, — мовив він. — Уявіть лишень: четверо дітей вриваються до поліцейської дільниці й кажуть: «Хтось викрав зашифрований запис про сховані скарби». Та вони вважатимуть, що ми з глузду з'їхали. Татко не раз казав, що полісмен нізащо не повірить у те, що здається незвичайним.
— Але ж у нас є копія зашифрованого запису, — заперечила Джіл. — Вони ж напевне побачать, що це правда.
— Хто завгодно, тільки не поліцейські. До того ж половина наших розшифровок купи не тримається.
— А може, й повірять, — втрутився Майкл.
— А може, рак свисне. Ні, наша розповідь нікого не переконає. А якби й переконала, поліцейські сидітимуть склавши руки, чекатимуть, поки приїде татко. Він-бо сам займався цією справою, тож вони байдики битимуть, доки не буде від нього вказівок.
— Ну, що ж, припустімо, що ти маєш слушність, — сказала Керол. — Припустімо, що нам не повірять, але ж ми виконаємо свій обов'язок.
— А в того, хто викрав Біблію, будуть руки розв'язані, і він виконуватиме свій обов'язок, — глузував Пітер. — Ні, ми повинні щось робити. Чекати допомоги від поліції — марна річ. Ми маємо діяти самі і — негайно. У нас немає часу чекати на повернення татка.
— Чудова ідея! — мовив Майкл. — Ми стаємо детективами і вистежимо чоловіка, що вкрав Біблію, так чи ні?