— Вертоліт, — підказав Пітер.
Вертоліт повільно летів над водою на висоті близько двохсот футів і помалу наближався до них.
— Цікаво, що він тут робить? — спитав Майкл.
— Може, шукає кістяки розбитих суден, — відказав Віллем. — Я не бачив цих машин з того часу, як була страшенна повінь. Тоді їх тут багато літало.
— Авжеж, пригадую, я читала, що вони врятували багато людей, — підтвердила Керол.
Тепер вертоліт був за кількасот ярдів від них, і діти ясно бачили лопаті його гвинта. Віллем прочитав знаки на фюзеляжі.
— Не військова і не військово-морська машина, — скачав він. — Це приватний вертоліт.
— Може, хтось просто катається, — зауважив Майкл. — Гляньте, що він робить… чортяка!
Вертоліт спустився ще нижче, і здавалося, що він мало не торкається поверхні води. Потім підлетів зовсім близько до «Норця» і зробив над ним коло. Майкл помахав рукою, але ніхто не відповів. Тільки з кабіни виглянули два чиїсь обличчя й почали уважно розглядати катер.
— Це він! — зненацька крикнула Джіл і з переляку схопилася на ноги. Обличчя ту ж мить зникли, і вертоліт почав швидко набирати висоту.
— Він!
— Хто?
— Рибалка з Абінгдона.
— Дурниці, Джіл, — сказав Пітер. — Тобі просто привиділося.
— Ні, не привиділось. Кажу тобі, я бачила його. Я впізнала б його де завгодно по чорному волоссю і вусиках
— Ти певна?
— Цілком.
— А ти, Керол, бачила його? — спитав Пітер.
— Далебі, я на них не дивилася, — зізналась Керол.
— Я знаю — це він, — наполягала Джіл. — Я анітрошечки не сумніваюся.
— Гм… Справи кепські, якщо це так.
— Слово честі, це він, — повторила Джіл. — Те ж саме обличчя.
— Виходить, вони знову наздогнали нас, — сказав Пітер і пояснив Віллему, за яких обставин дівчатка вперше спіткали рибалку. — Це означає, що вони почнуть переслідувати нас і…
— Якщо треба, ми можемо почекати «Двох братів» розповісти все моєму батькові, — запропонував Віллем. — Але, по-моєму, краще йти далі, поки ці люди не мають змоги добратися до нас. Тут їм нас не наздогнати.
— І, може, ми знайдемо скарби раніше, ніж вони доберуться до нас, — підтримала його Керол. — В усякому разі — спробуємо. Вони не посміють заподіяти нам шкоди — навколо стільки човнів.
— Куди тепер? — спитав Майкл, бо вони підійшли до того місця, де фарватер роздвоювався — ряди бакенів повертали праворуч і ліворуч.
— Праворуч, — відповів Віллем, — і тримайся середини фарватера, там, де йдуть он ті судна.
Пітер не відривав погляду від вертольота, що зникав удалині.
— Не можу ручитися, — сказав він, — але мені здається, що вертоліт приземлився десь на тому острові, за містом з дзвіницею… ти згадував його назву.
— Зирикзе?
— Еге.
Шукачів скарбів охопило тривожне передчуття. Тільки в кінофільмі цікаво подивитися або в пригодницькій повісті прочитати, як когось, а не тебе, переслідує сповнена рішучості зграя злочинців, використовуючи підозрілих моряків і навіть вертоліт. Коли ж таке трапляється у житті, то це тобі не забавки! Зовсім ні! Обличчя Джіл здавалося змученим і стривоженим, коли вона дивилася в той бік, де зник вертоліт, Керол теж була стурбована, хоч і намагалася зовні зберігати витримку. Пітера гнітила думка про відповідальність за безпеку інших, і навіть та щаслива обставина, що Віллем був з ними, не зменшувала його тривоги. Тільки Майклові все ще здавалося, що куди цікавіше, коли за тобою женуться бандити, аніж тихо й спокійно, в цілковитій безпеці шукати скарби. Він уявляв собі, як передаватиме зграю небезпечних злочинців — руки й ноги у них зв'язані — працівникам Скотленд-ярду, що зібралися на чолі з його батьком і захоплено дивляться на це.
— Мабуть, краще збільшити швидкість, — запропонував Пітер. — Гірше від цього не буде.
Він до краю відкрив дросельну заслінку, і «Норець» помчав уперед, високо піднявши ніс над невеличкими хвилями, що бігли від каравану рейнських барж, які проходили з правого борту, прямуючи з вантажем до Антверпена.
— Гляньте, пароплав! — вигукнув Майкл.
З-за повороту до них повільно наближався двопалубний пароплав; біля поручнів скупчилися люди, а на передній палубі стояло кілька автомобілів.
— Це той пароплав-пором, — пояснив Віллем. — Він заходить на кожен острів по дорозі до Волхерена.
Майкл зачаровано дивився, як судно пливло каналом, долаючи могутнім корпусом швидку зустрічну течію. Пароплав майже порівнявся з ними, коли Майклові гострі очі помітили напис на борту.
— Пітере, Керол, всі, всі, дивіться! Он ключ до шифру! Дивіться! — Він показав на напис, і діти, нічого не розуміючи, витріщилися на нього — «Duivel» — це ж «Диявол»! Ми бачили це слово у Біблії в Брюгге.