— А тепер? — спитав Віл.
— Гадаю, тепер я просто змушена про це думати, — сформулювала свою думку Мері.
— А коли ви припинили вірити в Бога, — розпитував жінку Віл, — чи перестали ви також вірити в добро та зло?
— Ні. Але відтоді я вже не вірила, що в зовнішньому світі є сили добра та сили зла, та почала вірити, що добро та зло — це позначення для людських дій, а не для людської природи. Ми можемо лише сказати: «Це гарний вчинок, бо він для когось корисний, а цей — поганий, тому що він завдав комусь шкоди». Люди надто складні, щоб наклеювати на них прості ярлики.
— Згодна! — впевнено промовила Ліра.
— А ви скучали за Богом? — спитав Віл.
— Так, — зізналася Мері. — Страшенно! І скучаю досі. Найбільше мені не вистачає почуття того, що я — частина цілісного всесвіту. Раніше я вірила, що я в такий спосіб пов'язана з Богом, а позаяк він існує, то через нього пов'язана й з усіма його створіннями. Але якщо його немає, то…
На віддаленій драговині заспівав щось сумне нічний птах. У багатті згасали жарини, а трава тихо ворушилася від нічного вітерцю. Чимось схожа на кішку Аталь дрімала поруч, чи то слухаючи їх, чи то ні, її колеса лежали на землі біля неї, ноги були підібгані під тіло, а очі — напівзаплющені. Віл лежав на спині та широко розкритими очима дивився на зорі.
Що ж до Ліри, після того, як із нею трапилася та дивна річ, вона не ворухнула жодним м'язом, утримуючи нові відчуття всередині себе, наче в тендітній посудині, у якій перебувало нове знання, та не бажаючи навіть торкнутися її через побоювання пролити. Вона не знала, ні що це було за знання, ні що воно означало, ні звідки воно прийшло, а тому сиділа нерухомо, охопивши коліна, та намагалася припинити збуджене тремтіння. «Незабаром я все знатиму, — думала вона, — треба лише трохи почекати».
Мері почувала, що втомилася, а її історії скінчилися. Що ж, завтра вона вигадає нові.
34
Знайдена мета
Мері не могла заснути: кожного разу, коли вона заплющувала очі, все перед нею починало крутитися та пливти, наче вона стояла на краю прірви, і тоді вона, нажахана, ривком просипалася.
Це трапилося три, чотири, п'ять разів, і жінка зрозуміла, що сьогодні сон не прийде до неї. Тож вона підвелася, тихо одягнулася, вийшла з будинку та пішла геть, перед тим кинувши погляд на Віла з Лірою, котрі, ніби під навісом, спали під деревом із рясною кроною.
Високо в небі висів яскравий місяць. Віяв жвавий вітерець, і земля була поцяткована тінями хмарок, що бігли кудись, наче зграя невідомих звірів. Але тварини мігрують цілеспрямовано: коли ви бачите череду північних оленів, котрі рухаються тундрою, або потік антилоп, що перетинає савану, то ви знаєте, що вони переходять до місць, багатих на їжу, чи туди, де зручно спаровуватися та народжувати потомство. Натомість хмари рухаються внаслідок випадкового збігу обставин, їх переміщення спричинене стихійними процесами, що мають перебіг на рівні атомів чи молекул, а отже, біг їхніх тіней по траві був геть безглуздим.
Утім, виглядало це так, наче Тіні вперто прямують до якоїсь цілі. Та й уся ніч ніби знала, що вона робить і навіщо, й Мері відразу відчула це — щоправда, вона, на відміну від вітру, хмар і трави, не знала, якою є ця мета. Здавалося, весь світ був живим і мав свідомість.
Мері піднялася схилом та кинула погляд на солончаки, де приплив оздоблював срібним мереживом виблискуючу темряву порослих очеретом трясовин. Унизу тіні від хмар були дуже чіткими, і їхній рух виглядав так, буцімто вони тікають від якогось страхіття, що пересувалося за ними, чи квапляться обійняти щось чудове попереду. Жінка, відчуваючи себе зовсім непричетною до всієї цієї біганини, повернула до гайка, в якому стояла її спостережна платформа. До неї було десь двадцять хвилин ходу, і Мері добре бачила поруч із нею височенне дерево, що в діалозі з вітром мовчки схиляло величезну голову. Вони явно щось обговорювали, але Мері, на жаль, не було чути їхню бесіду.
Зворушена хвилюванням ночі та відчуваючи відчайдушне бажання розчинитися в ньому, жінка вирушила до платформи. Саме це вона мала на увазі, коли сьогодні казала Вілу, що скучає за Богом: почуття, що цілковитий усесвіт живе й що все пов'язано з усім нитками значущості. Коли вона і була християнкою, то також почувалася пов'язаною з усім світом, але після того, як вона залишила Церкву, всесвіт утратив зв'язність, а вона була в ньому лише легкою, вільною, неприв'язаною пушинкою.