Молодий священик ледь не плакав із гордощів. Суд благословив його!
У найтемнішому куті стелі, невидимий за темними дубовими балками, сидів чоловік заввишки декілька дюймів. Його ноги були озброєні гострими шпорами, й він почув кожне слово.
У підвалі, одягнений лише у брудну білу сорочку та широкі штани без ременя, стояв під голою лампочкою чоловік із Больвангара. Однією рукою він притримував штани, а другою стискував свого деймона-кролика. Перед ним на єдиному в камері стільці сидів отець Макфейл.
— Докторе Купер, — почав голова Суду, — будь ласка, сідайте.
У приміщенні майже не було меблів — лише стілець, грубе дерев'яне ліжко та цебро-параша. Голос голови луною відбився від білої плитки, що нею були облицьовані стіни та стеля.
Доктор Купер усівся на ліжко та облизав сухі губи. Він не міг відвести очі від сухорлявого сивоволосого голови. Залишалося тільки чекати на нові неприємності.
— Отже, вам майже вдалося відрізати від дитини її деймона? — спитав отець Макфейл.
Доктор Купер тремтячим голосом заговорив:
— Ми вирішили, що чекати було б недоцільно, адже експеримент усе одно мав відбутися, але потім утрутилася пані Кольтер — вона забрала дитину.
Деймон-кріль розплющив круглі очі й із жахом подивився на голову, але відразу заплющив їх знову та сховав обличчя.
— Мабуть, спостерігати за цим було неприємно, — промовив отець Макфейл.
— Ту програму взагалі важко назвати приємною, — квапливо погодився доктор Купер.
— Мене дивує те, що ви не звернулися по допомогу до Консисторського Суду — в нас із нервами все гаразд.
— Ми… я… ми знали, що програма була санкціонована Облатковим братством, але нам сказали, що Консисторський Суд Благочестя схвалив її. Інакше ми нізащо не взяли б у ній участі!
— Звичайно. Перейдімо до іншого питання, — мовив, отець Макфейл, звертаючись до справжньої мети свого візиту в підвал. — Ви маєте уявлення про предмет досліджень лорда Ізраеля? Яким може бути джерело тієї колосальної енергії, котра дозволила йому вирватися зі Свольбарда?
Доктор Купер судорожно ковтнув. В абсолютній тиші з його підборіддя зірвалася крапля поту та вдарилася об бетонну підлогу, й обидва чоловіки це добре почули.
— Один із членів нашої дослідницької групи, — почав він, — звернув увагу на те, що у процесі відділення деймонів вивільняється певна енергія. Керування нею потребувало б величезних зусиль, але, як відомо, ядерна вибухівка детонує внаслідок звичайного вибуху, і так само вивільнену енергію можна було контролювати за допомогою сильного антаричного струму. Проте усерйоз його відкриття ніхто не сприйняв. Я не звертав уваги на його ідеї, — додав доктор Купер, — бо знав, що без схвалення Церкви вони можуть виявитися єретичними.
— Дуже мудро з вашого боку. Аде цей ваш колега наразі?
— Він загинув під час нападу.
Голова Суду посміхнувся. Вираз його обличчя став таким люб'язним, що деймон доктора затремтів і припав до його грудей.
— Сміливіше, докторе Купер, — сказав отець Макфейл. — Нам треба, щоб ви були сильним і хоробрим! На вас чекає велике завдання, участь у великій битві. Ви можете здобути прощення Господа — для цього вам слід щиросердо співпрацювати з нами, не приховуючи від нас нічого, навіть найсміливіші фантазії та неймовірніші чутки. Я хотів би, щоб ви спрямували всі свої зусилля на згадування того, що казав ваш колега. Чи проводив він якісь експерименти? Чи залишив якісь записи? Може, він поділився з кимсь своїми думками? Яким обладнанням він користувався? Подумайте про все, докторе Купер. За декілька хвилин вам дадуть ручку та папір. Здається, ця кімната не надто зручна, тож ми переведемо вас до більш придатного приміщення. Може, вам потрібні якісь меблі? Ви хотіли б писати за столом чи за партою? Чи віддали б перевагу друкарській машинці? А як щодо стенографістки? Лише дайте охоронцям знати, і ви отримаєте усе потрібне. Але, докторе Купер, я хотів би, щоб ви якомога докладніше пригадали висловлювання вашого колеги та подробиці його теорії. Ви маєте виконати велике завдання — згадати, а в разі потреби й відкрити наново те, що він знав. Щойно ви вирішите, які інструменти для цього потрібні, вам нададуть і їх. Це велике завдання, докторе Купер! Вам випало велике щастя, що його довірили саме вам! Славте Господа.
— Славлю, отче! Славлю!
Схопившись за штани, що так і норовили впасти, учений скочив на ноги та, майже не усвідомлюючи, що робить, почав кланятися голові Консисторського Суду Благочестя, котрий тим часом повернувся та вийшов із камери.