Більшість ведмедів ще ніколи не бачили гір — якщо не враховувати стрімчаків острова Свольбард, — і тепер, дивлячись на величезний мур, що здіймався до самого неба, вони шанобливо мовчали.
— На що ми там полюватимемо, Йорику Бернісон? — спитав один із ведмедів. — Хіба в горах є тюлені? Чим ми годуватимемося?
— Тут є сніг і крига, — відповів король, — тож ми почуватимемося добре. До того ж тут удосталь диких тварин. На деякий час наше життя зміниться, але ми виживемо, і коли все стане на свої місця, коли Арктика знову покриється льодом, ми зможемо повернутися на свої рідні землі. Якби ми залишилися там, то голодували б. Тож будьте готові до новизни та дивин.
Зрештою річка стала вузькою та обміліла. Шкіпер завів корабель до долини, котра за звичайних обставин була б укрита килимом із трави та гірських квітів, а річка тут звивалася б серед кам'янистих розсипів. Наразі ж долина стала озером, і шкіпер стверджував, що пливти далі неможливо, адже кіль там неодмінно торкатиметься дна — і це навіть попри нечуваний досі паводок.
Отже, вони наблизилися до скелі, схожої на природний причал, і там розвантажилися.
— Де ми зараз? — звернувся Віл до капітана — той трохи знав англійську.
Чоловік відшукав затерту стару мапу та мундштуком своєї люльки вказав на точку на ній:
— Ця долина, ми тут. Далі ви самі.
— Дякую вам, — сказав Віл і подумав, чи не слід запропонувати капітанові гроші за проїзд, але той уже відвернувся.
За декілька хвилин усі три десятки ведмедів разом із обладунками опинилися на вузькому березі. Капітан вигукнув команду, і пароплав почав незграбно розвертатися, вийшов на середину потоку та дав гудок, котрий луною відгукнувся від стін долини.
Віл сів на валун і заглибився в мапу. Якщо він не помилявся, долина, де тримали Ліру, була розташована десь на південному сході, і найліпший шлях до неї пролягав через перевал під назвою Сунь-Чен.
— Ведмеді, запам'ятайте це місце, — звернувся Йорик Бернісон до своїх підданих. — Коли настане час повертатися, ми зберемося тут. Тепер ідіть своїми шляхами — полюйте, годуйтеся, живіть… Не беріть участі у війнах, ми прийшли сюди не для цього. Якщо нам загрожуватиме війна, я покличу вас.
Здебільшого ведмеді жили осібно та збиралися разом лише під час війни чи інших важливих подій. Тепер, коли вони вже бачили вічні сніги, їм не терпілося розійтися та почати поодинці досліджувати свої нові володіння.
— Ходімо, Віле, — сказав Йорик Бернісон. — Нам треба шукати Ліру.
Віл узяв свій рюкзак, і вони вирушили.
Спочатку йти було легко. Сонце було пекучим, але сосни та рододендрони приймали на себе більшу частину тепла, і повітря було свіжим і прозорим. Земля була кам'янистою, проте камені були встелені мохом й опалою хвоєю, а схили, на які піднімалися Віл із Йориком, були не надто крутими. Віл відчував, що йому дуже подобається така подорож: дні, котрі він провів на кораблі у вимушеному відпочинку, зміцнили його сили. Коли він зустрів Йорика в містечку, його сили вже кінчалися — він цього не знав, але це відразу побачив Йорик.
Щойно вони залишилися самі, Віл показав ведмедю, як діє другий край леза. Він відкрив прохід до світу, де парували та стікали краплями джунглі — крізь віконце відразу почав виходити важкий аромат, і розріджене гірське повітря запахло тропіками. Йорик уважно спостерігав за хлопцем, потім торкнувся лапою краю вікна, понюхав його та пройшов до іншого світу, щоб роззирнутися у спекотному вогкому повітрі. Крики мавп та птахів, квакання жаб, дзижчання комах та нескінченне крапання з рослин здалися дуже гучними навіть Вілові, котрий не переходив до нового світу.
Потім Йорик повернувся та подивився, як Віл зачиняє вікно. Ще раз попросивши у хлопця ніж, він почав роздивлятися срібне лезо, так наблизивши його до ока, аж Віл навіть злякався, що ведмідь ушкодить собі зіницю. За декілька хвилин Йорик мовчки повернув ніж і лише трохи пізніше промовив:
— Я мав рацію: коли в тебе є такий ніж, я не можу з тобою битися.
Вони вирушили далі. Дорогою вони майже не розмовляли, і це задовольняло обох. Йорик впіймав газель і з'їв більшу її частину, залишивши Вілові найніжнішу частину туші. За кілька годин вони підійшли до селища, й поки Йорик чекав у лісі, Віл обміняв одну зі своїх золотих монет на грубий хліб і сушені овочі, а також чоботи зі шкіри яка та жилет із овчини — ночі тут були вельми прохолодними.