Але про одну річ вони не могли нічого почути, навіть перебуваючи на борту цепеліна — адже голова Суду ні з ким не обговорював справу отця Гомеса, вбивці, котрий уже отримав відпущення гріхів, які він мав учинити в разі, якщо місія Консисторського Суду провалиться. Отець Гомес перебував деінде, і за ним зовсім ніхто не стежив.
10
Колеса
Сад довкола занедбаного казино, як і раніше, був порожнім.
— Так, — сказала рудоволоса дівчинка, — ми з Паоло бачили її. Це було декілька днів тому.
— А ви пам'ятаєте, як вона виглядала? — спитав отець Гомес.
— Їй було жарко, — заявив хлопчик. — Її обличчя було мокрим від поту, ось так.
— Як ви гадаєте, скільки їй років?
Дівчинка замислилася.
— Здається, чотирнадцять або п'ятнадцять, — нарешті сказала вона. — Ми не бачили її зблизька. Я навіть не здивувалася б, якби мені сказали, що їй тридцять. Але їй дійсно було жарко, і вона несла з собою великий рюкзак — набагато більший від вашого, ось такий — показала вона.
Її молодший брат, скосивши очі на отця Гомеса, щось прошепотів їй.
— Так, — нетерпляче кинула Анжела, — я знаю! Вона зовсім не боялася примар, — звернулася дівчинка до отця Гомеса. — Вона просто ходила містом, анітрохи не переймаючись ними. Я ніколи не бачила, щоб дорослі так поводилися. Вона навіть виглядала так, ніби зовсім не знала про них. Так само, як ти, — додала дівчинка, з викликом подивившись отцю Гомесу в очі.
— Я багато чого не знаю, — м'яко промовив той. Хлопчик смикнув сестру за рукав і знову щось зашепотів їй.
— Паоло каже, — сказала вона священику, — що, на його думку, ти збираєшся повернути ніж.
Отець Гомес відчув, як по його спині пробігли мурашки. Він пам'ятав свідчення, що їх дав Фра Павел на засіданні Консисторського Суду: мабуть, ішлося про той самий ніж.
— Якщо зможу, то поверну, — промовив він. — Ніж зберігався тут, чи не так?
— У Башті Ангелів, — сказала дівчинка, вказавши на квадратну кам'яну вежу, що височіла над дахами будинків. На спекотному полуденному сонці повітря над містом тремтіло. — Хлопець, котрий украв його, вбив нашого брата Туліо. Його схопили примари, ось так. Якщо ти бажаєш убити цього хлопця, це буде добре. Дівчинка також заслуговує на смерть — вона ошуканка, анітрохи не краща від нього.
— Так тут і дівчинка була? — спитав священик, намагаючись не виказати своєї цікавості.
— Брудна брехуха, — сплюнула рудоволоса Анжела. — Ми ледь не вбили їх, але потім з'явилися якісь жінки, летючі жінки…
— Відьми, — підказав Паоло.
— Так, відьми, і ми були не в змозі битися з ними. Вони забрали їх, і хлопця, й дівчинку. Ми не знаємо, куди вони полетіли, але та жінка з'явилася пізніше. Ми гадали, що в неї, мабуть, є ніж чи щось інше, щоб відлякувати примар, отак. Либонь, у тебе теж є якась подібна річ, — дівчинка знову зухвало подивилася прямо в очі отцю Гомесу.
— У мене немає ножа, — відповів чоловік, — але я виконую священне завдання. Мабуть, це й охороняє мене від цих… примар..
— Так, — погодилася дівчинка, — можливо. Хай там як, жінка, потрібна тобі, пішла на південь, до гір. Ми не знаємо, куди саме. Але ти можеш спитати тутешніх мешканців — вони напевне запам'ятають її, адже вона зовсім не схожа на них. Відшукати її буде неважко.
— Дякую, Анжеліко, — сказав священик. — Благослови вас Господь, діти.
Він закинув свою торбу на плече, вийшов із саду та, задоволений, пішов гарячими мовчазними вулицями.
За три дні, проведених у компанії істот на колесах, Мері Мелоун дізналася про них набагато більше — так само, як вони про неї.
Того першого дня вони приблизно годину везли її базальтовою дорогою й нарешті привезли до поселення біля ріки. Подорож була незручною: вона не мала за що триматися, а спина створіння була жорсткою. Істоти рухалися зі швидкістю, що лякала Мері, але гуркіт коліс та тупіт їхніх копит по кам'яній дорозі якось підбадьорювали її та змушували забу»1 ти про дискомфорт.
Окрім того, за час подорожі вона, здається, краще зрозуміла психологію цих створінь. Як і у травоїдних, їхні скелети мали форму ромба — на кожній із вершин була кінцівка. Судячи з усього, колись давно у предків тутешніх тварин розвинулася така структура скелета, і виявилося, що вона непогано функціонує — так само, як у рідному світі Мері в повзучих істот мільйони років тому з'явився хребет.