Ірина навчилася передбачати зникнення господині, бо їм передували дні відлюдкуватої меланхолійної мовчанки, на зміну якій приходила несподівана, ледве стримувана ейфорія, щойно Альма приймала рішення їхати. Вона чогось чекала, і коли це щось відбувалося, Альма робилася щасливою: кидала до сумки кілька одяганок, попереджала Кірстен, що не прийде до майстерні, й залишала Неко на Ірину. Старий кіт мав свої дивацтва й хвороби; довжелезний список рекомендацій та ліків висів на дверцятах холодильника. Це був четвертий із чотирьох однакових котів, які мали одне ім’я й супроводили Альму на різних етапах її життя. Альма від’їздила зі швидкістю нареченої, не повідомивши, ні куди їде, ні коли наміряється повернутися. Минали два-три дні, впродовж яких вона не подавала жодних ознак життя, а тоді, сяючи від щастя, — так само несподівано, як і зникала — жінка поверталася на своїй іграшковій автівці, в якої скінчився бензин. Ірина займалася її рахунками, тож бачила готельні квитанції, а ще виявила, що в ці свої подорожі Альма брала єдині дві шовкові нічні сорочки замість фланелевих піжам, у яких зазвичай спала. Дівчина запитувала себе, чому Альма зникає так, мовби йдеться про якийсь гріх, адже вона була вільною людиною й могла приймати кого побажає у своєму помешканні в Лак-хаузі.
Підозри Ірини щодо мужчини з портрета неминуче заразили Сета. Дівчина обачливо не висловлювала своїх сумнівів, але внук під час частих відвідин почав звертати увагу на неодноразові зникнення бабусі. А коли запитував її, Альма відповідала, мовляв, їздила до тренувального табору терористів або поекспериментувати з настоянкою з аяуаси[4], чи вигадувала ще якусь нісенітницю, яку повідомляла звичним у їхньому спілкуванні саркастичним тоном. Сет вирішив, що розгадати загадку йому могла б допомогти Ірина, однак — зважаючи на непохитну відданість дівчини Альмі — домогтися цього було нелегко. Йому вдалося однак переконати Ірину в тому, що бабуся може наразитися на небезпеку. Мовляв, Альма тільки здається міцною як для свого віку, а насправді вона квола, в неї високий тиск, слабке серце й початкова стадія хвороби Паркінсона — тому й тремтять руки. Він не вдається до дрібниць, бо Альма відмовилася від фахового медичного огляду, але їм обом слід стежити за нею, щоб уникнути ризиків.
— Людина прагне безпеки для тих, кого любить, Сете. Однак для себе самої людина прагне незалежності. Твоя бабуся ніколи не погодиться, щоб ми втручалися в її особисте життя, нехай навіть з метою її вберегти.
— Саме тому ми повинні робити це непомітно для неї, — підсумував Сет.
За словами Сета, на початку дві тисячі десятого року за якісь дві години щось несподівано переродило його бабусю. Успішна мисткиня й бездоганна людина обов’язку, вона віддалилася від світу, від родини, друзів та оселилася в геронтологічному закладі, воліючи вбратися, наче тібетська біженка, як твердила її невістка Доріс. «Мозок їй перемкнуло, що ж іще могло статися», — додав молодик. Востаннє колишню Альму бачили, коли по обіді вона сказала, що піде поспить. О п’ятій годині пополудні Доріс постукала в двері її кімнати, щоб нагадати свекрусі про вечірнє свято; жінка стояла біля вікна босоніж, у самій білизні, а її погляд загубився десь у хмарах. На бильці крісла недбало висіла її чарівна червона сукня. «Скажи Ларрі, що я не піду на свято, і нехай не розраховує на мене до кінця моїх днів». Голос її лунав твердо й не передбачав відповіді. Невістка мовчки причинила за собою двері й розповіла про все чоловікові. Того вечора відбувався збір коштів для фундації Беласко — найважливіша подія року, коли перевірялися притягальні спроможності родини. Офіціанти вже закінчували сервірувати столи, кухарі старанно готували бенкет, а музиканти з камерного оркестру налаштовували свої інструменти. Кожного року Альма виступала з короткою, майже незмінною промовою, позувала для кількох фотографій із найповажнішими благодійниками й розмовляла з журналістами; від неї вимагалося лише це, всім іншим опікувався її син Ларрі. Тепер вони мусили обійтися без неї.
Наступного дня почалися вирішальні зміни. Альма заходилася збирати валізи, визначивши, що саме з небагатьох речей знадобиться їй у новому житті. Вона мусила спростити його. Спочатку пішла за покупками, а тоді зустрілася зі своїми бухгалтером та адвокатом. Призначила собі розумну пенсію, а решту коштів передала Ларрі без жодних розпоряджень стосовно їхнього розподілу. Потім повідомила, що переїжджає до Лак-хаузу. Щоб довго не чекати, вона купила місце в черзі у однієї жінки-антрополога, котра за пристойну суму була готова ждати ще кілька років. Ніхто в родині доти не чув про Лак-хауз.