Минув майже місяць, перш ніж Ісак надумав утрутитися в Альмину ситуацію, але навіть тоді не наважився зробити це сам, тож вирішив передоручити справу дружині. Вночі подружжя розділяли тільки напівпрочинені двері, однак Ліліан була туговухою й на ніч пила як снодійне опіумну настоянку, тож якби чоловік не привернув її уваги, вона ніколи б і не здогадалася, що дівчинка плаче в шафі. На той час міс Ганікеум уже не було з ними: діставшись Сан-Франциско, жінка одержала обіцяну винагороду й через дванадцять днів повернулася на батьківщину, бо в неї викликали огиду брутальні манери, незрозуміла говірка та демократія американців, про що вона й заявила, навіть не замислившись, що цей коментар був образливим для родини Беласко, людей добропристойних, які поставилися до неї з усією повагою. Водночас, коли попереджена сестрою в листі Ліліан спробувала знайти під підбивкою Альминого дорожнього пальта діаманти (Менделі поклали їх туди радше за традицією, ніж для того, щоб убезпечити дочку, бо коштовності не були аж надто цінними), їх там не виявилося. Підозра одразу впала на міс Ганікеум, і Ліліан хотіла була відправити по слідах англійки одного з детективів, які працювали в чоловіковій конторі, проте Ісак вирішив, що воно того не варте. Світ та їхня родина були занадто збурені, щоб на додачу, долаючи моря та континенти, переслідувати якусь бонну; кількома діамантами більше чи менше — для Альминого життя це не мало жодного значення.
— Компаньйонки по бриджу сказали мені, що в Сан-Франциско є чудовий дитячий психолог, — сповістила Ліліан чоловікові, коли довідалася про стан небоги.
— Що воно таке? — перепитав патріарх, відірвавши на мить очі від газети.
— Сама назва промовляє за себе, Ісаку, не клей дурня.
— Якась із твоїх компаньйонок знає когось, хто має таку неврівноважену дитину, що ладен довірити її психологу?
— Звісно, але вони нізащо в цьому не зізнаються.
— Дитинство по своїй природі нещасливий період існування, Ліліан. Казку про те, що діти заслуговують на щастя, вигадав Волт Дісней заради заробітку.
— Ти такий упертюх! Не можемо ж ми допустити, щоб Альма весь час безпорадно плакала. Треба щось вдіяти.
— Гаразд, Ліліан. Вдамося до цього крайнього заходу, коли вже ніщо не зарадить. А тим часом ти могла б давати Альмі кілька крапель настоянки.
— Не певна, це здається мені двосічною зброєю. Нам не випадає зробити дівчинку залежною від опіуму в такому ранньому віці.
Отак вони обговорювали всі «за» та «проти» психолога й опіуму, аж раптом завважили, що вже впродовж трьох вечорів із шафи не долинає жодного звуку. Прислухалися ще пару ночей і переконалися, що дівчинка не знати чому заспокоїлась і не лише нормально спала, а й почала їсти як звичайна дитина. Альма не забула батьків та брата й далі мріяла, щоб їхня родина якнайшвидше об’єдналася, але в неї вичерпалися сльози, і її почала розраджувати дружба з Натаніелем Беласко та Ітімеєм Фукудою, кожен з яких згодом стане її любов’ю на все життя. Перший, якому от-от мало виповнитися тринадцять, був молодшою дитиною в родині Беласко, другий, майже восьмирічний, як і вона, — молодшим сином садівника.