Хлопчик вклонився їй усім тілом і, вітаючись, схилив голову:
— Я Ітімей, четвертий син Такао та Хейдецо Фукуда, приємно познайомитися, міс.
— Я Альма, небога Ісака та Ліліан Беласко, приємно познайомитися, містере, — ніяково проказала вона, потішена цією сценою.
Ця початкова серйозність, яку згодом любов забарвила гумором, означила тональність їхніх тривалих відносин. Вища на зріст і міцніша, Альма здавалася старшою. Втім, дрібність Ітімея була оманливою, бо він без зусиль піднімав важкі мішки із землею й штовхав угору навантажену тачку. Він мав завелику як для такого тіла голову, медового кольору шкіру, розкосі чорні очі й шорстке непокірне волосся. В Ітімея ще лізли зуби, й коли він посміхався, його очі скидалися на дві рисочки.
Того ранку Альма весь час ходила слідом за Ітімеєм, поки той втикав рослини у викопані батьком ями й відкривав їй потаємне життя саду, показував переплетені в грунті волокнини, майже невидимих комах, мініатюрні паростки, які за тиждень виростуть з долоню. Він розповідав їй про хризантеми, які саме виносив з оранжереї, про те, як їх пересаджують навесні, і як вони квітнуть на початку осені, роблячи сад барвистим та веселим тоді, коли літні квіти вже змарніли. Ітімей показав дівчинці трояндові кущі, всіяні пуп’янками, більшість із яких — майже всі слід було зрізати, залишивши тільки поодинокі, щоб троянди росли великими й здоровими. Пояснив їй відмінність між рослинами, що піднімалися з насіння та з цибулини, рослинами сонцелюбними й тіньолюбними, місцевими та привезеними з далеких країв. Такао Фукуда, котрий потайки стежив за ними, підійшов і сказав Альмі, що найбільш копітка робота дістається Ітімею, бо той, мовляв, народився із зеленими пальцями. Потішений хлопчик зашарівся.
З того дня Альма нетерпляче чекала на садівників, які зазвичай з’являлися наприкінці тижня. Такао Фукуда завжди брав із собою Ітімея, а часом, коли справ було більше, також і старших синів, Чарльза та Джеймса, або на кілька років старшу за Ітімея свою єдину дочку Мегумі, котра цікавилася тільки навчанням і не любила бруднити руки в землі. Спокійний та дисциплінований Ітімей робив свою справу, не відволікаючись, у присутності Альми, певний, що під кінець дня батько дозволить йому півгодини побавитися з дівчинкою.
Альма, Натаніель та Ітімей
Будинок у Сі-Кліффі був таким великим, а його мешканці завжди такими заклопотаними, що на ігри дітей ніхто не звертав уваги. Коли хтось і помічав, що Натаніель годинами бавиться з набагато меншою дівчинкою, то цікавість негайно випаровувалася, бо існувало чимало інших справ. Альма вже переросла не надто міцну любов до ляльок і за допомогою енциклопедії навчилася грати в «Ерудита», а ще в шахи — це був зважливий вчинок, бо стратегія ніколи не була її коником. Натаніелю ж, своєю чергою, набридло збирати марки й тинятися по скаутських таборах. На горищі діти розігрували написані ним театральні п’єси на одного, двох або трьох персонажів. Відсутність публіки ніколи їх не бентежила, оскільки сам процес видавався набагато цікавішим за результат, а на оплески ніхто й не претендував: задоволення полягало в суперечках про сценарій та репетиціях. Перевтілення відбувалися за допомогою старих одяганок, вилинялих фіранок, поламаних меблів і різного непотребу — з них робили костюми та бутафорію, вони ж придавалися до спецефектів, а все інше заміщала уява. Ітімей міг навідуватися до будинку Беласко без запрошення, тому також входив до складу трупи — йому діставалися другорядні ролі, бо він виявився кепським актором. Брак таланту хлопчик компенсував чудовою пам’яттю та удатністю до малювання: міг не спиняючись, декламувати довгі монологи, натхнені улюбленими романами Натаніеля від «Дракули» до «Графа Монте-Крісто», і йому ж доручали розмальовувати завіси. Ця дружба, що вивела Альму зі стану сирітства та бездоглядності, тривала недовго.