Наступного року Натаніель, щоб здобути середню освіту, поступив до хлопчачого коледжу британського зразка. За один день його життя різко змінилося. Він не лише одягнув брюки замість коротких штанців, а й наразився на непогамовну брутальність підлітків, які починають переростати в мужчин. Натаніель не був до цього готовий: у свої чотирнадцять років він скидався на десятилітнього хлопчиська, гормони ще не вирували в ньому; це був обачний інтроверт, до того ж — на своє нещастя — любитель книжок і кепський спортсмен. Натаніелю не були притаманні бравада, жорстокість та брутальність ровесників, він не був таким од природи, тож марно старався таким здаватися; його піт відгонив страхом. Першої ж середи він повернувся з занять із синцем під оком, а його сорочка була забризкана кров’ю, що точилася з розбитого носа. Натаніель відмовився відповідати на материни розпити, а Альмі сказав, що наштовхнувся на флагшток. Вночі він уперше на своїй пам’яті обмочився в ліжку. Нажаханий хлопець сховав мокре простирадло в димарі, де його виявили лише наприкінці вересня, коли у комині розпалили вогонь і будинок наповнився димом. Ліліан не випитала тоді в сина, куди поділося простирадло, проте здогадалася, в чому справа, й вирішила різати по живому. Пішла до директора школи — рудавого шотландця з носом пияка, котрий прийняв її, сидячи під портретом короля Георга VI за казарменним столом у кабінеті з оббитими дерев’яними панелями стінами. Рудавий пояснив Ліліан, що жорстокість у розумних межах вважається суттєвою складовою дидактичного методу коледжу. Тому тут практикуються брутальні види спорту, сварки учнів розв’язуються на боксерському рингу, а недисциплінованість карається різками, причому покарання здійснює він особисто. Мужчини формуються в бійках. Так було завжди, і що швидше Натаніель Беласко змусить себе поважати, то краще для нього. Директор додав, що втручання Ліліан могло б зробити з її сина посміховисько, та оскільки йдеться про новачка, він зробить виняток і забуде їхню розмову. Ліліан, пирхаючи, ввалилася до контори свого чоловіка на вулиці Монтгомері, де також не знайшла підтримки.
— Не втручайся в це, Ліліан. Усі хлопці проходять обряди посвячення і майже всі залишаються живими, — мовив Ісак.
— Тебе теж били?
— Авжеж. І, як бачиш, підсумок не такий вже й поганий.
Чотири роки навчання в коледжі стали б для Натаніеля суцільною мукою, якби не допомога того, на кого він найменше розраховував. Наприкінці тижня, побачивши Натаніеля в подряпинах та синцях, Ітімей відвів його до вкритої виткими трояндами альтанки й продемонстрував можливості бойових мистецтв, яких навчався відтоді, як міг стояти на ногах. Ітімей дав товаришеві лопату й наказав, аби той спробував проломити йому голову. Натаніель сприйняв це як жарт і просто підніс лопату вгору, немов парасольку. Ітімеєві довелося кілька разів повторити команду, щоб Натаніель усерйоз наскочив на нього. Той так і не второпав, коли випустив лопату з рук, ані як злетів у повітря й приземлився горілиць на вкриту італійською плиткою терасу просто перед ошелешеною Альмою, котра зблизька спостерігала цю сцену. Так Натаніель дізнався, що у винайнятому на вулиці Пайн гаражі незворушний Такао Фукуда навчає власних синів та інших хлопців з японської громади якоїсь суміші дзюдо й карате. Він розповів про це батькові, до якого вже доходили чутки про ці види спорту, що почали практикуватися в Каліфорнії. Ісак Беласко подався на вулицю Пайн, не надто сподіваючись, що Фукуда зарадить його синові, однак садівник пояснив, мовляв, у тому й полягає перевага бойових мистецтв, що вони вимагають не фізичної сили, а зосередженості та вправності, щоб, використавши вагу й рух суперника, його подолати. Натаніель розпочав тренування. Три вечори на тиждень шофер відвозив його до гаражу, де він бився спершу з Ітімеєм та іншими малюками, а згодом — із Чарльзом, Джеймсом і старшими хлопцями. Кілька місяців у нього нило все тіло, поки він навчився падати й не забиватися. Натаніель перестав боятися бійок. Він так і не подолав рівня початківця, але й це переважало навички старшокласників із його коледжу. Невдовзі ті дали йому спокій, бо першого, хто наближався з лихими намірами, Натаніель віднаджував чотирма гортанними вигуками й дивними бойовими танцями. Ісак Беласко ніколи не розпитував про результати тренувань, так само як перед тим не цікавився лупнями, що перепадали синові, але про щось він таки взнав, бо приїхав якось на вулицю Пайн вантажівкою з чотирма робітниками, які повинні були намостити в гаражі дощату підлогу. Такао Фукуда зустрів його традиційними поклонами, однак також не став ні про що розводитися.