Надвечір наступного дня, поки Жак Девін, повернувшись до Лак-хаузу, втішався традиційним келишком мартіні, Ірина з почервонілими після безсонної ночі очима розповіла про халепу Лупіті Фаріас.
— Теж мені новина, голубонько. Наших пожильців будь-якої миті можна злапати в чужому ліжку, і то не лише дідів, а й дам. Через нестачу мужчин бідолашні мусять вдовольнятися тим, що є. Кожна людина потребує чийогось товариства.
— У випадку містера Девіна йдеться про платонічну любов, Лупіто.
— Не знаю, що воно таке, але коли це те, що я маю на думці, не вір йому. У француза на свистачці є імплантант, така собі пластикова сосиска, що надимається за допомогою прикритої яєчками помпочки.
— Що ти таке кажеш, Лупіто! — розреготалася Ірина.
— Те, що чуєш. Присягаюся. Сама я не бачила, але француз якось показав Жанові-Даніелю. Це щось неймовірне.
Жінка додала, мовляв, на Іринине щастя, за довгі роки роботи в Лак-хаузі вона пересвідчилася, що сам по собі вік не робить нікого ні кращим, ні розумнішим, а лише підкреслює те, чим людина була завжди.
— Хто був нікчемою, не стає з роками шляхетним, Ірино, а робиться ще більшим нікчемою. Девін, поза сумнівом, завжди був вітрогоном, і через те зараз він старий соромітник, — виснувала жінка.
Не маючи можливості повернути брошку-скарабея залицяльникові, Ірина віднесла подарунок Гансові Фойгту, котрий поставив її до відома, що співробітникам категорично заборонено брати чайові та презенти. Це правило не стосувалося майна, яке Лак-хауз отримував від помираючих, і коштів, які передавалися потайки, коли хтось хотів поставити свого родича на перші позиції в черзі претендентів, але про такі речі не говорили вголос. Директор узяв потворну топазову комаху, щоб повернути, як він висловився, законному власнику, а тим часом сунув її в шухляду письмового столу.
Через тиждень Жак Девін дав Ірині сто шістдесят доларів двадцятидоларовими купюрами, і цього разу дівчина пішла прямісінько до Лупіти Фаріас, яка була прихильницею простих рішень: жінка знову поклала гроші до коробки з-під сигар, де кавалер тримав готівку, певна, що той не пам’ятає ані що брав їх звідти, ані скільки їх там було. Так Ірина розв’язала проблему чайових, однак вона не могла нічого вдіяти з пристрасними записками Жака Девіна, з його запрошеннями повечеряти в дорогому ресторані, з усіма зачіпками, до яких той вдавався, щоб викликати її до своєї кімнати, а тоді теревеніти про власні перебільшені успіхи й насамкінець запропонувати руку та серце. Француз, цей вправний спокусник, повернувся в часи своєї юності, його мучила солодка сором’язливість, і замість освідчитися особисто, він передав їй цілком розбірливого листа, набраного на комп’ютері. В конверті містилися два аркуші, повні недомовок, метафор та повторень, які можна було звести до кількох позицій: Ірина відновила його енергію та бажання жити, він міг би запропонувати їй розкішне життя, приміром, у Флориді, де завжди гріє сонце, а коли вона овдовіє, то буде заможною. Хоч би як дивилася Ірина на його пропозицію, вона в будь-якому разі залишиться у виграші, — писав він, — оскільки різниця у віці працює на її користь. Підпис під епістолою був наче курка лапою надряпала. Дівчина вирішила не доповідати директору, побоюючись, що той вижене її геть, і не відповіла на лист, певна, що в залицяльника потьмарився розум, однак то був єдиний випадок, коли пам’ять не підвела Жака Девіна. Помолоділий через пристрасть, він і далі засипав її щораз нагальнішими посланнями, а Ірина намагалася уникати француза й молилася святій Параскеві, аби та напоумила старого й перевела його увагу на дюжину восьмидесятирічних прихильниць.
Ситуація ставала дедалі напруженішою й зробилася б зовсім нестерпною, якби не несподівана подія, яка покінчила з Жаком Девіном, а заразом із дилемою, що стояла перед Іриною. Того тижня француз без жодних пояснень пару разів виїздив кудись на таксі — в його випадку це було щось неймовірне, бо він губився на вулиці. В обов’язки Ірини входило супроводити його, однак Жак Девін зникав потайки, нікому не прохопившись про свої наміри. Друга поїздка, мабуть, стала іспитом його живучості, бо француз повернувся такий розгублений та змучений, що шофер буквально виніс його з таксі й, наче тюк, передав черговій.