— Що з вами трапилося, містере Девіне? — запитала жінка.
— Не знаю, мене там не було.
Оглянувши француза й пересвідчившись, що артеріальний тиск у нормі, черговий лікар вирішив не відправляти старого знову до лікарні й прописав йому на кілька днів постільний режим, водночас поставивши Ганса Фойгта до відома, що розумові здібності вже не дозволяють Жакові Девіну залишатися на другому рівні, а отже настав час перевести його на третій, де він перебуватиме під постійним наглядом. Наступного дня директор вже був зібрався повідомити містера Девіна про таку переміну (виконання цієї місії завжди залишало в нього на язиці присмак міді, бо всі знали, що третій рівень — то передпокій «Раю», звідки немає вороття), однак роздуми Ганса Фойгта урвав пополотнілий гаїтянин Жан-Даніель, котрий прибіг із новиною: цього ранку, коли доглядальник прийшов до Жака Девіна, щоб допомогти тому вбратися, француз лежав закляклий та холодний. Лікар запропонував зробити розтин, але Ганс Фойгт не дозволив: навіщо збуджувати підозри, коли йдеться про таку звичайну справу як смерть дев’яносторічного дідугана? Розтин міг заплямити бездоганну репутацію Лак-хаузу. Довідавшись про смерть француза, Ірина довго плакала, бо на свій превеликий жаль прив’язалася до цього патетичного Ромео, хоча, позбувшись його, відчула деяку полегкість і сором через це своє відчуття.
Смерть француза об’єднала клуб його шанувальниць спільною вдовиною жалобою, однак їм не вдалось утішитися прощальною церемонією, бо родичі небіжчика побажали якнайшвидше спалити його рештки в крематорії.
Усі, навіть шанувальниці, невдовзі б забули про чоловіка, якби родичі не влаштували гучного скандалу. Щойно встигнувши байдуже розвіяти його попіл, гадані спадкоємці виявили, що всі статки стариганя були відписані такій собі Ірині Базілі. У доданій до заповіту короткій записці мовилося, що Ірина подарувала йому свою ніжність на останньому відтинку довгого життя, а тому заслуговує бути його спадкоємицею. Адвокат Жака Девіна пояснив, що клієнт продиктував йому зміни до заповіту по телефону, а потім двічі приїздив до контори — вперше, щоб перевірити папери, а вдруге, щоб підписати їх у присутності нотаріуса, і при цьому добре усвідомлював, чого хоче. Спадкоємці звинуватили адміністрацію Лак-хаузу в недбальстві та ігноруванні розумового стану старого, а Ірину Базілі у віроломному заволодінні його коштами. Вони заявили, що наміряються оскаржити заповіт, оголосити адвоката недієздатним, нотаріуса — спільником, а з притулку стягнути збитки та відшкодування. Ганс Фойгт зустрів юрбу зневірених родичів з незворушною чемністю, набутою за довгі роки роботи на чолі закладу, хоча всередині кипів од люті. Директор не чекав такого шахрайства від Ірини Базілі, котра, як йому здавалося, і мухи не скривдить, але вік живи — вік учись, нікому не можна довіряти. Він стиха запитав адвоката, про яку суму йдеться, і почув у відповідь, що йдеться про посушливі землі в Нью-Мехіко та акції різних компаній, вартість яких слід уточнити. Сума готівкою була незначною.
Директор попросив двадцять чотири години на роздуми, щоб знайти менш утратний вихід, ніж суд, і негайно викликав до себе Ірину. Він сподівався залагодити справу мирно. Йому не випадало сваритися з цією пройдисвіткою, але, побачивши її, Ганс Фойгт не стримався.
— Хотів би знати, як тобі, чорт забирай, вдалося обробити старого!— почав шпетити він дівчину.
— Кого ви маєте на увазі, містере Фойгт?
— Француза, кого ж іще! Як тобі це вдалося просто у мене під носом?
— Вибачте, я не казала вам, щоб не турбувати, гадала, все само якось владнається.
— Авжеж, владналося! Як я це поясню його родичам?
— Нічого їм не треба пояснювати, містере Фойгте. Старики закохуються, ви й самі знаєте, але сторонніх людей це шокує.
— Ти спала з Девіном?
— Ні! Як ви могли подумати?
— Тоді я нічого не розумію. Чому він зробив тебе своєю єдиною спадкоємицею?
— Що?
І тут ошелешений Ганс Фойгт зрозумів, що Ірина Базілі не здогадувалася про наміри старого, і його заповіт був для неї цілковитою несподіванкою. Директор попередив дівчину, що їй доведеться докласти чималих зусиль, щоб одержати бодай щось, бо законні спадкоємці битимуться до останнього мідяка, але Ірина раптом заявила, що нічого їй не треба, мовляв, лихі гроші принесуть лише нещастя. «Жак Девін був не сповна розуму, — додала вона, — і будь-хто в Лак-хаузі може це підтвердити; найкраще залагодити все без скандалу. Досить буде довідки від лікаря про старечий маразм». Ірині довелося повторити свої слова, щоб розгублений директор уторопав, що вона каже.