Альма Беласко жила зі своїм котом у помешканні майже без меблів та особистих речей і користувалася крихітною автівкою, анітрохи не зважаючи на правила дорожнього руху, які трактувала довільно (тож до обов’язків Ірини входила сплата штрафів). Вона була жінкою чемною з огляду на добре виховання, але єдиними людьми, з якими Альма заприязнилася в Лак-хаузі, стали садівник на ім’я Віктор — з ним вона подовгу працювала разом, допомагаючи доглядати висаджені у підвісних вазонах рослини та квіти, і лікарка Кетрін Хоп, перед якою просто не могла встояти.
У розділеному дерев’яними перетинками сараї Альма, як і інші майстрові, винаймала студію. Вона малювала на шовку, як робила це шістдесят років поспіль, але тепер не з натхнення, а щоб не померти передчасно від нудьги. Багато годин на тиждень жінка проводила з Кірстен, своєю помічницею, котрій синдром Дауна не заважав виконувати звичні повинності. Кірстен знала суміші барв і знаряддя, що використовувала Альма, готувала тканину, підтримувала порядок у майстерні й мила пензлі. Обидві працювали злагоджено й без слів розуміли одна одну. Коли в Альми почали тремтіти руки, а пульс зробився уривчастим, вона найняла двох студентів, які наносили на шовк зроблені нею на папері малюнки, а тим часом вірна помічниця наглядала за ними з підозрілістю тюремниці. Кірстен була єдиною особою, котра дозволяла собі, вітаючись, обіймати Альму або й цілувати її в пориві ніжності.
Не ставлячи перед собою такої мети, Альма зробилася знаменитою завдяки оригінальним малюнкам та сміливим барвам своїх кімоно, тунік, хусток і шаликів. Сама їх не носила, віддаючи перевагу широким полотняним брюкам та блузкам чорного, білого й сірого кольорів — шматтю жебраків, за визначенням Лупіти Фаріас, котра гадки не мала, скільки коштує це шмаття. Одяг з Альминими малюнками продавався у мистецьких салонах і коштував шалені гроші, які вона спрямовувала до фундації Беласко. На ці колекції її надихнули подорожі світом — тварини з Серенгеті[2], оттоманська кераміка, ефіопські письмена, ієрогліфи інків, грецькі барельєфи; свої роботи вона оновлювала в міру того, як їх наслідували конкуренти. Альма відмовлялася продати власний товарний знак або співпрацювати з модними дизайнерами. Кожен її оригінал репродукувався в обмеженій кількості під її суворим наглядом, і на кожному виробі стояв її особистий підпис. В часи найбільшого розмаху на неї працювали п’ять десятків людей, і вона керувала солідним підприємством у південній частині Маркет-стріт у Сан-Франциско. Альма ніколи не рекламувала свій крам, бо не мала потреби щось продавати, щоб заробляти на прожиток, проте її ім’я зробилося гарантією ексклюзивності та вишуканості. Коли їй виповнилося сімдесят років, Альма вирішила скоротити кількість своєї продукції, що завдало серйозного удару фундації Беласко, яка існувала завдяки цим надходженням.
Започаткована тисяча дев’ятсот п’ятдесят п’ятого року її свекром, легендарним Ісаком Беласко, фундація опікувалася створенням зелених зон у проблемних кварталах. Ця ініціатива, що мала передусім естетичні, екологічні та оздоровчі цілі, спричинилася до несподіваних соціальних вигод. Там, де з’являлися сад, парк або майдан, зменшувався рівень злочинності, бо самі ватажки та учасники банд, які раніше ладні були порішити одні одних за пакетик героїну чи тридцять квадратних сантиметрів території, об’єднувалися, щоб разом дбати про цей куточок міста, що тепер належав їм. В одних місцях вони створювали мурали, в інших зводили скульптури та дитячі майданчики, і скрізь актори й музиканти своїми виступами розважали публіку. Фундацією Беласко в кожному поколінні керував старший мужчина — таким було негласне правило, яке не змінила навіть емансипація жінок, бо жодна з них не завдала собі клопоту поставити його під сумнів. Одного дня черга мала дійти до Сета, правнука засновника. Молодик зовсім не бажав такої честі, але її було передбачено в заповіті.
2
Серенгеті — екологічний регіон у Східній Африці та однойменний національний парк у Танзанії.