Выбрать главу

– Зараз я покажу, яке з мене дівчисько!

– Ой-ой! – комічно заверещав жартівник. – Рятуйте мене всі, а то порубає!

Козаки знову зареготали, а Ярема зовсім розгубився від цієї витівки – він так і стояв із шаблею в руці, не знаючи, що робити в такому безглуздому становищі.

– Іди сюди, синку, – поманив його старий, нареготавшись. – Ти на нас не ображайся – ми люди веселі. Але скажу тобі, що ти зовсім не боягуз, якщо одразу за шаблю хапаєшся, не бентежачись тим, що я і старший за тебе, і досвідченіший у ратній справі. Краще голову скласти, ніж приниженим ходити! А скільки тобі років?

– Чотирнадцять, – буркнув Ярема, ховаючи шаблю і підходячи до цього козака та своїм звичаєм гордовито на нього дивлячись.

– І вже такий сміливець!? Хлопці, налийте йому чарку!

– Е, ти що! Не треба йому чарку! – запротестував Петро, задоволений поведінкою свого хрещеника. – Він малий ще!

– Малий не малий, а чарку заслужив, – незворушно відповів той.

Яремі принесли великий ківш місткістю в кілька чарок, по вінця повний горілки. Хлопцеві стало лячно – він ніколи до пуття не пив і зараз не уявляв собі, як випити за один раз такий великий ківш. Але Ярема інтуїтивно відчував, що мусить випити – таким чином козаки перевіряють, що він за птиця така, і, щоб не зганьбитись, почав пити. Горілка обпекла горло, немов вогнем, від чого на очах виступили сльози, і здалася Яремі страшенною гидотою, але він щосили намагався не видати відрази.

– Що ж, хлопче, ти не ликом шитий, так що не гріх тебе в свій курінь узяти, – промовив старий козак, коли підліток поставив порожній ківш на стіл. – Я – курінний отаман Єгорка на прізвисько Литвин, бо родом я з Нéсвіжа, що в Литві,[12] і гадаю, що ти в нашому курені при своєму хрещеному батькові залишитися захочеш.

Яремі стало невимовно соромно – він зухвало повівся з самим курінним отаманом, який до того ж був найкращим приятелем його хрещеного. З Литвином Петро і ще один козак дружили змолоду. Але їхній третій приятель уже помер. І ось треба ж було так зганьбитися! Але Петро йому весело підморгнув, а решта козаків доброзичливо на нього дивилися. «Тобто вони що, схвалюють мою зухвалість?» – остаточно заплутавшись, подумав Ярема.

А Єгор із незворушним обличчям посадив хлопця біля себе і почав розпитувати про його минуле життя. Ярема відповідав шанобливо і стримано, намагаючись не вдаватися в подробиці особистого життя своєї родини, а курінний, примруживши очі, уважно за ним спостерігав і слухав його відповіді. Старий отаман бачив, що Ярема захмелів і язик у нього заплітається, але задоволено відзначив, що при цьому хлопець намагається не видати свого стану, а щосили тримається і думає, що і як відповідати. «Не брехав Петро – хороший хлопець у нього виріс. Добрий козак буде!» – думав Єгор, а вголос сказав:

– Що ж, поки що йди.

Ярема підвівся, але його хитнуло, і він ледь не впав. «Зараз вони наді мною сміятися будуть! Ох, наберуся сорому!» – засмучено подумав він. Але козаки не засміялися, розуміючи, що хлопець надто юний для такої кількості горілки. Петро, добродушно посміюючись, вклав свого похресника на поміст, де той проспав до самої вечері.

Перші дні Ярема тільки те й робив, що вештався Січчю, із цікавістю придивляючись до січового життя.

Микитин Ріг був найзручнішим місцем для переправи, оскільки русло Дніпра тут було звуженим. Розповідали, що колись тут оселився козак Микита Циган, чи Перебігайло – кожен по-різному його називав – і влаштував переправу на поромах. Козаки зберегли досягнення свого напівлегендарного товариша і розташували тут свою залогу й митницю, обмінювалися полоненими з татарами, стягували з купців мзду за переправу через Дніпро, що служила одним із джерел поповнення скарбниці Війська Запорозького Низового.

Торгівля тут ішла жваво: християнські, турецькі та кримські купці без остраху привозили сюди свої товари – зброю, порох, кулі, свинець, дорогу тканину, вина, родзинки, сіль, а натомість скуповували у запорожців хутра, шкіри, худобу, віск, конопляну олію, рибу, риб’ячий жир і пшеницю, яку привозили сюди з України або Польщі. Дивно, але християни і мусульмани не гребували такими стосунками – життя завжди диктує свої умови, і їсти охота всім, а релігійними переконаннями особливо не наїсишся і сім’ю не прогодуєш.

На п’ятий день у курені з’явився молодий козак, який, ледь побачивши Ярему, отетеріло закляк.

– Твоя сестра говорила, що ви близнюки, але я не очікував, що ви настільки схожі! Наче дві краплі води! – оговтавшись від подиву, мовив він замість вітання. – Мене звуть Данило Лозицький, і я шукаю твого хрещеного Петра Дубченка.

вернуться

12

Ідеться про Велике князівство Литовське. В описувану епоху литвинами називали як жителів Литовського князівства в цілому, так і предків сучасних білорусів та українців, що мешкали на території князівства.