У зимівник хлопець явився напередодні Великодня. Ярина зустріла його холодно. Дівчина помітила дивну поведінку Данила ще у минулий його приїзд і мимоволі замислилася про причини. Ярина не вважала себе красунею, яка може бути предметом уваги з боку такого привабливого парубка, як Данило! Тому й вирішила, що хлопець над нею жартує. А це вже зачіпало її гордість!
Великдень минув, як і належить: усі з великим апетитом розговілися пасками і яйцями, хоч і не освяченими, оскільки на багато миль навколо не було жодної церкви. Але Данилові свято було не в радість, тому що Ярина не сиділа вдома, віддаючи перевагу товариству Олени.
У понеділок Світлої седмиці Степан, Уляна і Лаврін пішли в гості до сусідів, прихопивши з собою Данила. Так здавна у них повелося – по черзі влаштовувати застілля на свята. Яринка, розсудивши, що зі старшими буде нудно, залишилася вдома. Трохи прибравши в хаті, дівчина побігла по воду.
День був по-літньому теплим. У зимівнику було тихо, і тільки в поблизькому лісі мелодійно щебетали іволги. Яринка з задоволенням слухала їхній спів, раділа весні… і, мало не підстрибуючи, йшла до криниці. «Ой! А де ж відро?» – здивувалася вона, побачивши, що відро, яким набирали воду, зникло з журавля.
– Яринко!
Дівчина озирнулася – за її спиною стояв Данило з тим самим відром у руці, до краю повним води, з явним наміром облити її. Ярина не встигла відскочити, як він зробив швидкий рух – і дівчина стала мокра з голови до ніг. Вона розгублено стояла, кумедно розкинувши руки, уривчасто дихаючи, кліпаючи мокрими віями й оглядаючи себе: сорочка з тонкого і дорогого полотна, надіта ради свята, митю намокла й щільно обліпила тіло. Та ще мокра тканина стала майже прозорою, нескромно виставляючи напоказ груди дівчини.
– Ух, ти! Недарма облив – усе одно, що роздягнув! – усміхнувся Данило, очі його загорілися, і він безсоромно почав розглядати її груди.
– Безстидник! – заволала Ярина і, закрившись руками, побігла геть. Данило весело розреготався і кинувся навздогін.
– Стій, Яринко! Не сердься! Ну, що поганого в тому, що водою облив? Адже я зовсім не в тебе цілився, так що годі й ображатися. Ось краще візьми, накинь, а то ще застудишся, – промовив хлопець, знімаючи свій ошатний кунтуш і накидаючи дівчині на плечі. Та ще й обійняв її так, щоб вона не змогла втекти! Яринка люто зиркнула на Данила, а той не зводив із неї погляду і лагідно, і в той же час пустотливо всміхався.
– Брешеш! – насупилася дівчина. – А навіщо тоді мене кликав? Ось що ти наробив? Де мені тепер сушитися? Та й сором який!
– Та що ж тут соромного? Соромно ховати такі груди, як у тебе! – хихикнув Данило, розуміючи причину її обурення і скоса позираючи під нещільно загорнуті поли кунтуша на її грудях. Від сорому і гніву дівчина різко відштовхнула його від себе й побігла додому.
– Яринко, постривай! – Данило знову наздогнав її і пішов поряд. – Не сердься на мене, я ж пожартував! Та й звичай такий – дівок на другий день Пасхи обливати, щоб вродливішими були.
– Відчепися від мене!
– Та хіба тебе хлопці ніколи водою не обливали?
– Ні, не обливали! – відповіла Ярина. Її зачепило не те, що Данило її облив, а те, що змусив засоромитися. Але насправді Яринку збентежив його погляд, який одночасно і приносив задоволення, і тішив самолюбство, і бентежив, й обурював. Досі ніхто й ніколи так на неї не дивився.
– О, я перший! – весело відповів Данило, за що Яринка сердито штовхнула його ліктем у бік. – Ну, не гнівайся! Хоча коли ти злишся, тільки гарнішою стаєш – твої очі так і виблискують, немов зірки темної ночі.
– Відчепись!
– На якій козі до тебе під’їхати, щоб помиритися? – не вгамовувався Данило та обняв її за плечі, явно отримуючи задоволення від своєї витівки.
Ярина уважно на нього подивилась і ображено запитала:
– Даниле, навіщо ти мене дражниш?
– Яринко, ну коли ти вже подорослішаєш? – удавано скрушно зітхнув хлопець. – Я ж не дражню, я заграю. Краще ходімо додому. Тобі треба переодягнутися. Боронь Боже, застудишся, а я цього собі ніколи не пробачу!
Від його слів Ярина зніяковіла, а задоволений Данило міцніше обняв її за плечі і повів додому. Коли вони дійшли до хати, то побачили Олену, яка окинула їх неприязним поглядом.
Насправді Оленка здивувалася, побачивши, що Данило обнімає її подружку. Адже цей гульвіса сподобався їй ще минулого разу. Не те, щоб вона у нього закохалася, але Данило вигідно відрізнявся від інших зимовчаків – одразу було видно, що справжній чоловік, козак-лицар, а не тюхтій. Та й на язик був клепаний! І дівчина мимоволі відчула заздрість – їй теж схотілося такої уваги з боку хлопця.