Далі та і та сторони виголошували тости за засновника тисячолітнього рейху Адольфа Гітлера, за «тисячолітній рейх», за «вождя і вчителя московського народу Йосипа Сталіна, який був і залишився — попри деякі непорозумніня — духовним братом Гітлера, за мир і дружбу між народами Європи та за їхнє процвітання». Кінця краю тим тостам не було. Шампанське, коньяки і кращі рейнські вина лилися рікою — як і руська водка, що теж була помічена за столом. На естрадному узвишші виступали співаки, грав оркестр.
Та ось знову слово взяв пан рейхсканцлер. У своїй яскравій і змістовній промові, як писатимуть німецькі та московські газети, він, підкресливши дружбу між народами, на завершення вигукнув:
— Історична мить настає, пані і панове! Герр Йосип прибув до Великої Німеччини за ярликом на князівство і з трепетом чекає, коли ж настане сія мить. Прибув, як колись російські князі їздили на Волгу в ставку хана за ярликами на княжіння.
Йосип насупився — знав з історії, що таке ярлик і це його образило (як і згадка про поїздки його попередників у ставку хана Золотої Орди), але… Але нічого не вдієш. Він і справді прибув до Берліна за ярликом на княжіння у ВМК–2 і справді з нетерпінням чекав, коли ж йому вручать сію відзнаку, як символ верховної влади.
— Наданою мені великим арійським народом владою я затверджую герра Йосипа великим князем московським, — хрюкнувши, виголосив з бокалом рейнського в руці глава уряду. — Як питають у таких випадках: заперечень, панове, немає?
Заперечень не було. Та й де б вони взялися, коли герр рейхсканцлер наперед вже все вирішив.
— То що — затвердимо герра Йосипа на цій посаді? — дещо грайливо — грався як кіт з мишкою, — звернувся рейхсканцлер до протектора. — Дамо йому ярлик на велике князівство?
— Так! Герр Йосип заслуговує на таку посаду — великого князя московітів, — підтвердив протектор, очі та вуха рейхсканцлера у Москві.
— Коли ручаєшся — гут! Але — гляди!
— Я хоч і перебуваю в країні московітів, проте служу Великій Німеччині, фатерлянду, — ледь чи не ображено вигукнув протектор.
— Гут, гут! Служи!
Було врочисто зачитано указ рейхсканцлера.
Потім на тарелі рейхсканцлеру піднесли й сам ярлик — підковоподібну золоту пластинку на такому ж ланцюжку. («Слава Богу, хоч золота німчура не поскупилася на ярлик», — миттєво відзначив про себе герр Йосип, не підозрюючи, що то всього лише позолочена цяцька).
Піднявши над головою ярлик, що блищав у спалахах магнію, рейхсканцлер показав його присутнім і врочисто вручив Йосипу ІV.
— Як кажуть, носи! І теж служи. Але — Великій Німеччині. А вже потім і своєму… великому (хрюкнув) народові, що вмішується у тебе в куцому князівстві!
Йосип ІV відчув, що настала його історична мить, до якої він — борючись за владу в князівстві, — так довго і тяжко йшов. Ось він, у його чіпких руках, символ верховної влади в Кремлі, що його він уже не віддасть нікому — ярлик на князівство вирвуть хіба що з його мертвих рук. Але він постарається за будь-яких обставин залишатися живим — це далебі краще, як бути мертвим. Перевірено, як кажуть, віковим досвідом людства.
В пориві розчулення герр Йосип значно і якось аж з виляском поцілував ярлик, як дорідну молодицю і врочисто витарабанив його собі на шию. Оркестр заграв туш.
Парадна зала «Бельв’ю» виповнилася здравицями і тостами за нового великого князя Московії.
— Служу панові рейхсканцлеру і в його особі великому німецькому народу і фатерлянду! Гут, гут!!! — вигукував зворушений чи не до сліз новий володар ярлика на княжіння.
БУНКЕР
КОЛИ ПОГАСЛИ КРЕМЛІВСЬКІ ЗОРІ
16 жовтня 1941 року, Куйбишев — на глибині 37 метрів
Чутки на те й чутки, щоб збурювати люд, вони повзучі, їм немає перерви і спину. І, що найголовніше, вони завжди правдиві. Хоч і чутки. Як би їх влада не спростовувала, вони роблять своє, несуть хоч якісь вісті. Від чуток трохи ніби спокійніше, з’являється хоч якась визначеність і ти знаєш що тебе чекає і що робити.
Гірше, коли вже й чуток немає — ось тоді повна невідомість. Крах.
Глибокої осені 1941 року чутки повзли Москвою одна одної вражаючіша. Уряд тільки заходився пакувати чемодани, а чутки вже тут, як тут: уряд тікає з Москви, кидаючи її напризволяще. І всі знали, що це — правда. Як правда і те, що Сталін теж залишив Москву як при панічній втечі. А навзамін «батька народів» залишений двійник, який не має права — на відміну від свого оригіналу — на втечу. Межи люди вже пущена контрчутка: так, уряд евакуйовується, але вождь залишається в столиці. На своєму бойовому посту. І доки він у Москві, Москву німцям не взяти… Вони хіба що в бінокль її з Красної Поляни можуть роздивлятися.