…Ми отримали ряд блискучих запрошень. У Великому театрі на честь німецької делегації дали «Лебедине озеро» Чайковського, ми сиділи у великій центральній ложі і захоплювалися відмінним музичним виконанням і неповторною чарівливістю руського балету… Прима — балерина, яка приїхала заради нас із Ленінграду, танцювала чудово… Я хотів було особисто подякувати балерині, але граф Шуленбург відрадив: це можуть сприйняти з незадоволенням. Я послав їй квіти, сподіваючись, що в Кремлі це не викличе неприємних наслідків.
Сталін дав на нашу честь великий бенкет, на який були запрошені всі члени Політбюро.
…Члени Політбюро, які нас чекали і про яких у нас говорили багато фантастичного, мене приємно збентежили, у всякому разі я і мої співробітники провели вечір з ними у вельми гармонійній обстановці. Данцігський гауляйтер, який супроводжував мене в цій поїздці, під час зворотного польоту навіть сказав: часом він відчував себе просто «серед своїх старих партайгеноссе…»
Ріббентропу все в Москві подобалось: балет, прийом, протокол, навіть члени Політбюро.
«Під час бенкету за руським звичаєм виголошувалося безліч речей і тостів за кожного присутнього, аж до секретарів. Більше того, Сталін (я сидів поруч з ним) підбивав на все нові й нові речі, промови. Подавали чудові блюда, а на столі стояла коричнева водка, що відзначалася особливою міцністю…
…На протязі вечора я не раз бесідував по-дружньому з членами Політбюро. Особливо мені запам’яталися маршал Ворошилов і міністр транспорту Каганович. Про нього і про його єврейський план у нас часто говорили в Німеччині. Його зараховували до одного з найбільших закулісних осіб інтернаціонального єврейства…»
Переговори відбувалися в кремлівському кабінеті Сталіна. Ріббентроп привіз проект нового пакту, т. зв. «Договір про дружбу й кордони».
Третій заключний тур зайняв всю ніч.
Німці й радянці тоді перекроювали карту Європи…
Як і ще раніше разом з Ріббентропом Молотов підписав «Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом» (Москва, 23 серпня 1939 року, в «Правді» опублікований 24 серпня).
«Уряд СРСР і Уряд Німеччини, керуючись бажанням зміцнення справи миру між СРСР і Німеччиною і виходячи з основних положень Договору про нейтралітет, укладеного між СРСР і Німеччиною в квітні 1925 року, прийшли до такої згоди.
Стаття І.
Обидві сторони, що домовляються, зобов’язуються утримуватися від будь-якого насильства у відношенні один до одного як окремо, так і разом з іншими державами.
…Стаття V.
На випадок виникнення спірок чи конфліктів… обидві сторони будуть вирішувати ці справи виключно мирним шляхом» — і т. д., і т. п.
30 вересня 1939 року перед своїм від’їздом фон Ріббентро зробив наступну заяву співробітнику ТАРС:
«Моє перебування в Москві знову було коротким, на жаль, надто коротким. Наступного разу я сподіваюсь побути тут більше. Однак ми добре використали ці два дні…»
В ніч з 23 на 24 вересня під час тих переговорів Сталін підняв бокал.
«Я знаю як сильно (так і сказонув: сильно!!!) німецька нація любить свого вождя і тому мені хочеться випити за його здоров’я».
Пили тоді багато: за Пакт про ненапад, за нову еру в німецько — радянських відносинах і за німецьку націю…
Все це миттєво пригадалося Молотову, але він утримався від будь-яких спогадів та розчулень, а сухо, по-чиновницькому відповів:
— Слухаю!
— Як іде мінування Москви? — запитав Сталін, незадоволений з того, що сам він — так недоречно — пригадав свою тодішню фразу «Я знаю як сильно німецька нація любить свого вождя і тому мені хочеться випити за його здоров’я», — а тому ледве стримував роздратування (хоча на кого гніватися, як сам і виголосив той проклятющий і дурний тост). — З мінуванням упорались чи робота ще триває?
Пізніше московські видання через роки й десятиліття писатимуть, що «в жовтні 1941 року питання про здачу міста вважалося майже вирішеним. Перші німецькі мотоциклетні роз’їзди уже маячили в районі Річкового вокзалу, а резервів, щоб затулити прорив, практично не було.
Ті ж, що були, мусили вступити в бій в останній момент і в самому центрі: біля Красної площі. А тому Сталін, готуючись до своєї евакуації з Москви, прикрившись відповідною постановою ДКО № 740 від 8 жовтня 1941 року, віддав наказ про «проведення спеціальних заходів» — мінування не тільки далеких підступів до Москви і стратегічних об’єктів, але й усіх трас, якими німці могли прийти до Кремля.
В першу чергу мова йшла про Ленінградське шосе, Ленінградський проспект, вулицю Горького (Тверська) та інших «танконебезпечних вулиць» — нинішні Велика Дмитрівка, Велика Нікітська, Воздвиженка, і, можливо, Знаменка. Вся ця величезна територія увійшла в зону відповідальності ОМСБОП — окремої мотострілкової бригади особливого призначення НКВС: вона її мінувала, вона ж повинна була її обороняти, вона ж і підривати.