17 червня 1939 року.
Проглянувши кінофільм про паради на Красній площі за кілька років, що його привіз воєнний аташе Кьострінг, фюрер замислено мовить:
— Я зовсім не знав Сталіна. Не знав, що Сталін така симпатична і сильна особистість.
Пізніше про ці симпатії берлінського фюрера до кремлівського горця засвідчить і Геббельс:
— Гітлер якось побачив Сталіна в якомусь кінофільмі і зразу ж перейнявся до нього симпатією. З цього, власне кажучи, і почалася німецько — руська коаліція.
Після Володимира Леніна в більшовицькій ієрархії найбільшою популярністю в партії й Червоній Армії користувався Лев Троцький (тільки на кінець 1920 року «чудесному грузину»[3] вдалося вишкребтися на п’яте місце). Так ось не хто інший, як Троцький свого часу дивувався, що «орбіти Гітлера і Сталіна пов’язані якимось внутрішнім зв’язком. Але яким саме?» І лише потім вони зчепляться між собою — двом павукам було тісно в одній банці, та й небезпечно, — обидва, до речі, під червоними прапорами.
Від початку воєнне везіння схилялося на бік Адольфа.
Вже наприкінці 42–го Сталін, перебуваючи чи не в прострації, почав пошуки надсекретних зв’язків з Гітлером, — свідчитиме М.С. Хрущов у своїх спогадах. — Сталін хотів домогтися угоди, яка дозволила б німцям зберегти за собою території, окуповані ними на Україні, в Білорусії і навіть деякі області Російської Федерації. Так вождь звертався до болгарського посла в СРСР Стаменова (на бесіді з болгарином були присутні Молотов і Берія) з проханням організувати канал для переговорів з Гітлером. На взамін перемир’я готовий був віддати Німеччині Україну та інші зайняті ними території.
І нічого в тому особливого не бачив — все це політика і кожен викручується — коли припече і запахне смаленим. Ленін, наприклад, — всім відомі факти, у 1918 році, щоб врятувати себе і свою владу, погодився на принизливий Брестський мир, за яким Німеччині були віддані Польща, Литва, Латвія, Естонія, більша частина Білорусії, окупована Україна, а на Росію була накладена велика контрибуція. І Ленін був готовий і більше віддати, аби лишень врятуватися. Все б віддав, аби йому залишився навіть сам Петроград. От і він, Сталін, вірний учень Леніна, все готовий віддати, аби йому лишили бодай Москву з областю.
Він добре знав, що німці несли величезні втрати, особливо під Москвою, тож будуть згідливішими.
Як далі свідчить Хрущов, одного з радянських дипломатів послали в Болгарію, доручивши йому повідомити там німців, що СРСР готовий на певні територіальні поступки. Спершу від Гітлера не надійшло аніякої відповіді, але це мовчання все ж про дещо говорило. Пропозиції Сталіна щодо поступок територій до нього дійшли і Гітлер мовчанням набивав собі ціну. Та й навіщо починати переговори — гадав він, коли дні СРСР уже лічені, а тоді майже все і так буде в його руках. Але після колосальних витрат під Москвою Гітлер через своїх людей почав підкидати Сталіну ідею перемир’я. Але за умови, що Німеччині «дістанеться все, а Сталіну лише певний край. Можливо й Москва з областю».
Як свідчить Г. Жуков, Сталін на початку жовтня 1941 року «вельми песимістично оцінював обстановку на фронтах», будучи певним, що «ворог підходить до столиці, а в нас необхідних сил для її захисту немає».
Далі Жуков пригадує: після всього (бесіда відбувалася в присутності Берії, який весь час мовчав) Сталін раптом перейшов до воєнних подій, які відбувалися у 1918 році. Смисл його слів зводився в основному до таких положень: В.І. Ленін залишив нам державу і велів нам усіляко її зміцнювати. Але ми не виконали цього заповіту вождя. Нині ворог підходить до столиці, а в нас немає необхідних сил для її захисту. Нам потрібна воєнна передишка не в меншій мірі, як у 1918 році, коли укладався Брестський мир. Далі, звертаючись до Берії, він сказав: зробіть спробу по своїх каналах прозондувати ґрунт для укладання нового «Брестського миру» з Німеччиною. Сталін готовий був навіть піти на те, щоб віддати Гітлеру Прибалтику, Білорусію, Молдавію і частину України.
(Подається у переказі доктора історичних наук генерал-лейтенанта Н. Павленка, свідка тих бесід):
3