Прощавайте. Я згаяв чималу частину свого життя на цю гру.
Поки вони розмовляли, двері в кімнату місіс Осборн були прочинені: Бекі трималася за дужку й повернула її тієї миті, коли Доббін відпустив, тому вона чула кожне слово з їхньої розмови. «Яке в цього чоловіка добре серце,— думала Ребека,—і як безсоромно бавиться ним ця жінка!» .. Вона захоплювалася Доббіном і не мала на нього зла за те, що він виступив проти неї. То був відвертий, чесний хід. «Ох,—зітхнула вона,—якби я мала такого чоловіка, як він,— обдарованого серцем і розумом! Я б не подивилася, що в нього великі ноги!..» І, швидко зміркувавши, вона побігла до своєї кімнати й написала Доббінові записку, благаючи його залишитись на кілька днів... відкласти від’їзд... вона могла б прислужитися йому в справі з Е.
Розмова закінчилась. Ще раз бідолашний Вільям дійшов до дверей і вже не вернувся. А вдовичка, що зчинила всю цю бучу, домоглася свого, здобула перемогу, і їй залишалось тільки досхочу натішитись нею. Нехай дами позаздрять її тріумфові.
У романтичну пору обіду з’явився містер Джорджі й знов звернув увагу на те, що Доб відсутній. За столом панувала мовчанка. Джозів апетит не зменшився, зате Еммі не взяла в рот ані шматочка.
Після обіду Джорджі розташувався на підвіконні величезного старовинного вікна, що опукло виступало зі стіни й одним боком виходило на Ринкову площу, де стояв готель «Слон», його мати щось старанно робила поряд. Раптом хлопець помітив якийсь рух перед будинком майора по той бік вулиці.
Гляньте! — вигукнув він.— Он Добів ридван... його викочують з подвір’я.
«Ридваном» звали Добів екіпаж, куплений за шість фунтів стерлінгів, з якого всі вони завжди сміялися. Еммі стрепенулася, але нічого не сказала.
Ти ба! — вів далі Джорджі.— Френсіс виходить з валізами, а Кунц, сліпий на одне око форейтор, веде трьох Schimmels. /Сивих коней (калічена чім.)/. Ви гляньте на його чоботиська й жовту куртку... ото проява! Що? Вони запрягають коней у Добів екіпаж. Він кудись їде?-Так,— сказала Еммі,— він вирушає в подорож.
Вирушає в подорож? А коли він повернеться?-Він... він не повернеться,— відповіла Еммі.
Не повернеться? — вигукнув Джорджі і схопився з місця.
Сидіть, сер! — гримнув на нього Джоз.
Сиди, Джорджі,— сказала й мати. Обличчя в неї було дуже сумне.
Хлопчик залишився, але почав неспокійно крутитися по кімнаті. Він ставав коліньми на підвіконня, знов зіскакував, всім своїм виглядом виказуючи нетерплячість і зацікавлення.
Коні були запряжені, багаж прилаштований. Френсіс вийшов з будинку, несучи зв’язані докупи шпагу, ціпок і парасольку майора й поклав їх у карету. Потім виніс скриньку з письмовим приладдям та бляшану коробку з трикутним капелюхом і поставив їх під сидіння. Наостанці він з’явився з старим, поплямованим синім плащем з червоною камлотовою підшивкою, що не раз укутував свого власника за ці п’ятнадцять років і hat manchen Sturm erlebt /Пережив немало бур (нім./), як співалося в популярній пісні тих часів. Він був куплений для ватерлооської кампанії і захищав від холоду Джорджа та Вільяма після нічної битви під Катр-Бра.
З’явився старий Бурке, господар будинку, тоді Френсіс ще з якимись пакунками...
останніми пакунками... тоді майор Вільям. Бурке хотів поцілувати його. Майора обожнювали всі, з ким він мав якісь стосунки. Йому насилу пощастило уникнути тих виявів прихильності.
Їй-богу, я таки піду! — вигукнув Джордж.
Передай йому оце,— мовила Бекі, далеко не байдужа до того, що відбувалося на вулиці, й тицьнула хлопцеві в руку якийсь папірець.
Той кинувся стрімголов сходами вниз і миттю перебіг вулицю. Жовтий форейтор уже легенько поляскував батогом.
Вільям, звільнившись від обіймів господаря, сів уже в екіпаж. Джордж вскочив туди слідом за ним, обхопив (вони побачили з вікна) його руками за шию і засипав запитаннями. Тоді пошукав рукою в кишені жилета й простяг йому записку. Вільям досить квапливо схопив її і розгорнув тремтячими руками, та вираз його обличчя відразу ж змінився, він розірвав папірця навпіл і викинув з екіпажа. Потім поцілував Джорджі в голову, і той з допомогою Френсіса зліз додолу, витираючи кулаками очі. Він все ще очікував, тримаючись за дверці.
Fort, Schwager!/ Рушай, фурмане! (Нім.)/ — Жовтий форейтор гучно ляснув батогом, Френсіс скочив на передок, коні рушили, і Доббін похилив голову на груди. Він так і не підвів її, коли проїздив попід Еміліїними вікнами. А Джорджі, залишившись сам на вулиці, на очах у всіх голосно заплакав.
Вночі покоївка Еммі почула, як він знов плакав, і принесла варення з морелей, щоб потішити його. Вона також поплакала разом з ним. Усі вбогі, всі скромні, всі чесні й добрі люди, що знали майора, любили цього ласкавого й простого чоловіка.