Выбрать главу

Містер Кроулі проказав довгу молитву, сер Пітт мовив «амінь», і лакеї зняли важкі срібні накривки.

«Що в нас сьогодні на обід, Бетсі?» — запитав баронет.

«Здається, юшка з баранини, сер Пітт»,— відповіла леді Кроулі.

Mouton aux navets , — поважно додав дворецький (вимовляючи його як «мутонгонаві»),— на перше potage de mouton à l’Ecossaise2, a на гарнір pommes de terre au naturel і chou-fleur à l’eau»3 .

«Баранина є баранина, це завжди добра штука,— мовив сер Пітт.— А котрий це баран, Гороксе, і коли його зарізали?» «Один із чорноголових шотландських, сер Пітт, у четвер зарізаний».

«Хто що взяв?»-«Стел із Грязьбері взяв задню частину і дві ноги, сер Пітт, але сказав, що останній баран був надто молодий — самі кістки та вовна».

«Хочете potage, міс... е-е... міс Блант?» — звернувся до мене містер Кроулі.

«Чудесна шотландська юшка, небого,— додав сер Пітт,— хоч її й називають якось по-французькому».

«Мені здається, сер, що в порядному товаристві цю страву заведено називати так, як я її назвав»,— бундючно сказав містер Кроулі.

І лакеї в яскраво-зелених лівреях почали розносити нам у глибоких срібних тарілках mouton aux navets. Потім-подали ель з водою, причому нам, молодим, налили його в маленькі чарки. Я не розуміюся на елі, але можу щиро сказати, що воліла б саму воду.

Поки ми розкошували за столом, баронетові спало на думку запитати, де ділися передні ноги.

«Мабуть, їх з’їли в челядні»,— покірно відповіла міледі.

«Авжеж, міледі,— підтвердив Горокс,— але це вважайте все, що нам перепало».

Сер Пітт голосно зареготав і ще запитав Горокса: «А те чорне порося від кетської льохи, певне, стало вже дуже сите?» «Не те, щоб зовсім заплило салом»,— поважно відповів дворецький, і сер Пітт знов зареготав, а з ним і мої учениці.

«Міс Кроулі, міс Роз Кроулі,— мовив містер Пітт,— мене дивує твій недоречний сміх».

«Дайте їй спокій, мілорде,— сказав сер Пітт,— у суботу ми поласуємо свіжиною.

Заріжте його в суботу вранці, Джоне Гороксе. Міс Шарп страшенно любить поросятину, еге ж, міс Шарп?»-Мабуть, оце й усе, що я запам’ятала з розмови за столом. Після обіду перед сером Піїтом поставили дзбан з окропом і графинчик, здається, з ромом. Містер Горокс налив мені і моїм ученицям по чарочці вина, а міледі цілий келих. Коли ми перейшли до вітальні, леді Кроулі витягла з шухляди якесь своє довжелезне плетиво, а дівчата заходилися грати в крібедж замацаною колодою карт. У нас горіла тільки одна свічка, зате у чудовому старовинному срібному свічнику.

Міледі ще кілька разів щось спитала мене, аби не мовчати, а далі мені залишились на вибір дві розваги: або том проповідей, або брошура про зернові закони, яку перед обідом читав містер Кроулі.

Так ми просиділи з годину, доки не почули, що хтось іде.

«Киньте карти, діти!— зляканим голосом сказала міледі.— Міс Шарп, покладіть на місце книжки містера Кроулі!»-І не встигли ми все прибрати, як до вітальні зайшов містер Кроулі.

«Отже, юні леді, вернімося до нашої вчорашньої теми,— заявив він.— Ви прочитаєте кожна по сторінці, щоб міс... е-е... міс Шорт послухала, що ви вмієте».

І нещасні дівчатка почали читати по складах довгу нудну проповідь, виголошену у Віфездській каплиці в Ліверпулі з нагоди заснування місії серед індіанського племені інкасо. Правда, веселий вечір?-О десятій годині служникам наказали покликати сера Пітта і всіх решту на спільну молитву. Сер Пітт з’явився перший трохи невпевненою ходою і дуже розчервонілий на виду; за ним прийшли дворецький, обидві яскраво-зелені лівреї, служник містера Кроулі, ще троє чоловіків, від яких дуже тхнуло конюшнею, і чотири жінки, причому я помітила, що одна з них дуже вичепурилась і, перше ніж бухнути на коліна, зміряла мене безмежно зневажливим поглядом.

Після того як містер Кроулі скінчив повчати нас і просторікувати, нам дали свічки, і ми розійшлися по своїх кімнатах. Потім мені не дозволили писати, як ти вже знаєш, моя люба Еміліє.

На добраніч! Цілую тисячу разів!-Субота. Вранці, о п’ятій, я чула, як кричало чорне порося. Роз і Вайолет показували мені його вчора, водили також до конюшні, до псарні й до садівника, що саме зривав на продаж садовину. Дівчатка почали канючити в нього гронці оранжерейного винограду, та він сказав, що сер Пітт порахував кожну ягідку і його виженуть, якщо хоч однієї бракуватиме. Милі дівчатка спіймали в загородці лоша й запропонували мені поїздити верхи, а тоді почали їздити самі, проте візник, лаючись на всі заставки, прогнав їх геть.