1 Слава Франції! Слава імператорові! Слава Бонапарту! (Франц.) Ребека ніколи не згадувала про скромне покликання своєї матері, зате при нагоді не забувала сказати, що Антраша— славетний гасконський рід, і неабияк пишалася своїм походженням. Цікаво й те, що чим більшого успіху вона досягала в житті, тим славетнішими й блискучішими ставали її предки.
Мати Ребеки отримала сяку-таку освіту, тому дочка розмовляла по-французькому чисто і з паризьким акцентом. За тих часів це була досить рідкісна чеснота. І саме завдяки їй дійшло до угоди з консервативною міс Пінкертон. Бо коли померла мати Ребеки, батько, розуміючи, що не оклигає після третього нападу delirium tremens /Наївною (Франц)/, написав міс Пінкертон мужнього й зворушливого листа, доручаючи їй сирітку, і зійшов у могилу після того, як два судові виконавці добре полаялися над його тілом. Ребеці минув сімнадцятий рік, коли вона з’явилася в Чізвіку ученицею на особливих умовах, її обов’язком було, як ми вже бачили, розмовляти по-французькому, а винагородою— безкоштовне помешкання й харчування, кілька гіней на рік та ще змога призбирувати крихти знань від учителів, які навчали пансіонерок. Ребека була маленька, тендітна бліда дівчина з рудими косами, що звичайно ходила, опустивши очі та коли підіймала їх, вони здавалися великими, загадковими й чарівливими, такими чарівливими, що велебний містер Хрумлі, якого щойно спекли в Оксфорді і прислали в Чізвік. заступником в Флауердью, закохався в міс Шарів; вона Вбила його тими очима, стрельнувши ними через усю чізвікську церкву — з лавки для пансіонерок до кафедри. Цей юнак, що інколи пив чай у міс Пінкертон, якій його відрекомендувала матуся, зовсім втратив глузд від кохання і навіть запропонував Ребеці вийти: за нього заміж, як стало відомо з перехопленої записки, яку мала передати сліпа на одне око власниця цукерні. Відразу викликали з Бакстона місіс Хрумлі, яка забрала свого любого синочка, але сама думка про таку орлицю в Чізвікському голубнику дуже наполохала директорку, і вона негайно відіслала б геть Ребеку, якби не угода , за недотримання якої довелося б платити гроші. Вона так і не повірила до кінця Ребеці, яка запевняла, що ніколи не перемовлялась жодним словом з містером Хрумлі, крім тих двох разів, коли в присутності міс Пінкертон вона пила з ним чай.
Поряд з іншими, високими і квітучими вихованками пансіону, Ребека Шарп здавалася дитиною. Зате вона, як усі вбогі, передчасно набула гіркого досвіду.
Скількох наполегливих кредиторів їй довелося вмовляти, скількох відсилати ні з чим від батькових дверей, до скількох продавців підлещуватись і піддобрюватись, щоб воли зласкавились і дали їй змогу зайвий раз пообідати! Вдома вона звичайно бавила час із батьком, який дуже пишався її розумом, і прислухалася до розмов його веселого товариства, часто не призначених для дитячих вух. Але, як казала сама Ребека, вона ніколи не була дитиню, а вже з восьми років почувала себе дорослою. Ох, навіщо! міс Пінкертон впустила в свою клітку таку небезпечну msasry?-Річ у тім, що міс Пінкертон вважала Ребеку за найскромнішу в світі істоту, бо дівчина надзвичайно вміло прикидалась mféoue , коли батько брав її з собою в Чізвік. Не раніше як за рік де угоди про переїзд до пансіону, тобто коли Ребеці було шістнадцять років, міс Пінкертон урочисто з відповідним напутнім словом подарувала їй ляльку, між іншим сконфісковану в міс Свіндл, яка нишком бавилася нею на уроках і яку застукали на цьому. Як реготали батько з дочкою, плугашячись додому з бенкету (влаштованого з нагоди актового дня, коли запрошували всіх викладачів), і як осатаніла б міс Пінкертон, якби побачила карикатуру на себе, що її мала комедіантка зробила з тієї ляльки! Бекі розігрувала з нею цілі сцени на радість і на превелику втіху Ньюментстріт, Джерардстріт і всього артистичного кварталу. І молоді художники, забігаючи випити склянку джину зі своїм ледачим, підупалим, але дотепним і веселим старшим товаришем, завжди питали Ребеку, чи вдома міс Пінкертон. Вона, сердешна, була їм відома не менше, ніж містер Лоренс чи президент Уест. Якось Ребека мала честь погостювати в Чізвіку кілька днів і після того зробила собі другу ляльку — міс Джеммі, карикатуру на Джемайму. Бо хоч та щира душа пригостила її великою кількістю повидла й тістечок, що вистачило б на трьох дітей, а наостанці дала ще й сім шилінгів, почуття смішного в дівчини переважало вдячність, і вона повелася з міс Джеммі так само нещадно, як і з її сестрою.