А я думала, вони тобі набридли в Чізвіку, — мовила Емілія, трохи здивована тим, що в подруги раптом прокинулася така любов до дітей.
Звичайно, якби міс Шарп була старша, то не дозволила б собі зайти так далеко, щоб її брехня стала очевидною. Але пам’ятаймо, що їй ще тільки дев’ятнадцять, що вона бідна, невинна душа, не вмів ще вправно брехати і всього в житті мусить доходити самотужки. Справжній зміст усіх наведених вище запитань, якщо їх перекласти мовою серця цієї винахідливої молодої особи, був дуже простий: «Коли Джозеф Седлі багатий і неодружений, чому б мені не вийти за нього заміж? Правда, часу в мене обмаль, тільки два тижні, але спробувати не завадить». Вона подвоїла свою ніжність до Емілії — поцілувала подароване намисто, надягаючи його на шию, і заприсяглася, що ніколи, ніколи не розлучиться з ним. Коли пролунав дзвоник на обід, вона зійшла вниз, обнявши Емілію за стан, як люблять робити дівчата. І поки дійшла до дверей вітальні, то так розхвилювалася, що ледве зважилася зайти.
Послухай, люба, як б’ється моє серце, — сказала вона приятельці.
Ні, не дуже, — мовила Емілія. — Заходь, не бійся. Тато не скривдить тебе.
Розділ III
РЕБЕКА ПЕРЕД ЛИЦЕМ СУПРОТИВНИКА
Опасистий, пухкий чоловік у шкіряних штанях і гессенських чоботях, з хусткою, кілька разів обмотаною навколо шиї, майже до самого носа, в червоному смугастому жилеті і ясно-зеленому сюртуці зі сталевими ґудзиками” завбільшки з крону (таке було в ті часи ранкове вбрання денді чи молодиків із заможних родин) читав газету біля каміна, коли зайшли дівчата. Він рвучко схопився з крісла, почервонів до самих вух і майже зовсім сховав обличчя в хустку.
Та це я, твоя сестра, Джозефе, — засміялась Емілія і потиснула простягнені їй два пальці.— Бачиш, я вже назавжди вернулася додому. А це моя приятелька міс Шарп, про яку я тобі вже згадувала.
Ні, не згадувала, слово честі,— мовила голова з-за хустки. — Тобто… так… Ну й холоднеча, міс, — з цими словами він заходився старанно розгортати жар у каміні, хоч була середина червня.
Який він вродливий, — досить голосно прошепотіла Ребека Емілії.
Ти так вважаєш? — спитала Емілія — Я йому скажу.
Нізащо в світі, любонько! — вжахнулася Ребека і відсахнулася, мов полохлива серна. Перед тим вона шанобливо, як дівчинка, присіла перед Джозефом, і її скромно опущені очі так пильно вивчали килим, що аж дивно було, як вона встигла роздивитися на Джозефа.
Дякую тобі за чудові шалі, братику, — мовила Емілія джентльменові з кочергою. — Правда, Ребеко, вони гарні? — О, божественні! — вигукнула міс Шарп, і її очі помандрували з килима просто на свічник.
Джозеф торохтів кочергою і щипцями, сопів, кректав і червонів, наскільки здатне було почервоніти його жовте обличчя.
Я не можу робити тобі такі щедрі подарунки, — вела далі Емілія, — але в школі я вишила для тебе гарні шлейки.
Бійся бога, Еміліє, що ти кажеш! — не на жарт злякався брат і так завзято смикнув за шнурок дзвоника, що він лишився в нього в руці, тому Джозеф ще дужче зніяковів. — Прошу тебе, глянь, чи моє баггі стоїть перед домом. Я не можу чекати. Мушу їхати. Де той грум, хай йому ч… Я мушу їхати.
Тієї хвилини до вітальні зайшов сам господар, побризкуючи брелоками, як і годиться справжньому британському купцеві.
Куди ти мчиш, Еммі? — запитав він.
Джозеф звелів мені поглянути, чи стоїть перед домом його баггі. А що таке баггі, тату? — Однокінний паланкін, — відповів старий джентльмен, що любив пожартувати на свій лад.
Джозеф голосно зареготав, але, зустрівшись поглядом з міс Шарп, замовк так раптово, наче в нього влучила блискавка.
Ця дівчина твоя товаришка? Радий вас бачити, міс Шарп. Чого Джозеф тікає? Ви й Еммі вже встигли з ним посваритися? — Я обіцяв Бопемі, своєму товаришеві по службі, що пообідаю з дим, — сказав Джозеф.
Отакої! Ти ж казав матері, що обідатимеш удома! — Хіба ж я можу обідати вдома в такому вбранні! — Гляньте на нього, міс Шарп, хіба такому чепурунові не можна обідати де завгодно? — На ці слова міс Шарп, звичайно, глянула на товаришку, і обидві зайшлися веселим сміхом на радість старому добродієві. Ви коли бачили такі шкіряні штани у вашому пансіоні, міс Шарп? — повів далі він, задоволений своїм успіхом.
Бійтеся бога, тату! — вигукнув Джозеф.
Ну от, тепер він образився. Місіс Седлі, люба моя, я образив вашого сина. А я ж тільки показав дівчатам, які гарні в нього штани. Спитайте міс Шарп, чи я правду кажу. Годі тобі, Джозефе, помирися з міс Шарп, і ходімо до столу.
Буде плов, Джозефе, такий, як ти любиш, а батько привіз з Біллінгсгейтського ринку найкращого палтуса.