Майже двовікова боротьба Русі з половцями має своє значення в європейській історії. В той час як Західна Європа хрестовими походами вела наступальну боротьбу на азійський Схід, коли на Піренейському півострові почався такий же рух проти маврів, Русь своєю степовою боротьбою прикривала лівий фланг європейського наступу. Але ця історична заслуга Русі коштувала їй надто дорого: боротьба зсунула її з насиджених дніпровських місць і круто змінила напрям її подальшого життя.
Почалося запустіння Русі. Внаслідок нападів половців і княжих міжусобиць, чвар між своїми, першим зазнало спустошення Придніпров’я. Річкова смуга по середньому Дніпру з притоками, здавна так добре заселена, з того часу порожніє, населення кудись зникає…» (з Інтернет-видання).
Половецькі хани ще були сильними. І війська їхні вельми численні; ханська кіннота все ще була здатна наносити вражаючі удари. В той час Половеччина ділилася на 40 округів, кожен з яких міг швидко виставити до 10 000 кіннотників – за ніч чи день. 400 тисяч озброєних комонників, які виросли при зброї і в сідлі! Майже півмільйонна армія! І таке військо, таку орду 40 половецьких округ могли виставити за якийсь там день-два. Це була величезна на той час сила, надто рухлива, мобільна, добре навчена. Цього й не врахував князь Ігор Святославич, який у квітні 1185 року виступив проти такої сили з дружиною, що навіть десяти тисяч не нараховувала. Себто в нього було менше тієї збройної сили, яку міг виставити всього лише один хан. Чи один округ. А їх було сорок! І проти такої сили зі своєю маленькою силою Ігор безстрашно вирушив у похід – на що він, самовбивця, розраховував? Що половці не встигнуть об’єднатися, і він їх розіб’є поодинці – одного хана за іншим? Але ж ханам зібрати свої сили – що кумису попити. Звечора розіслати гінців у свої краї, а через день дивись, і у нього вже нелічена орда. Протистояти такій силі могла лише об’єднана Русь.