Пройшло немало часу, поки ми сконструювали досить складне електронне обладнання. Коротко його роботу можна описати так: надзвичайно чутливий мікрофон приймає звуки клавішів друкарської машинки, електронні прилади аналізують їх, перетворюють у відповідні ноти і подають до апаратури, яка записує їх на спеціальну стрічку. Стрічка ця особлива. На ній, уже як фон, записана музика, а записуюча апаратура сортирує, укладає народжені звуки на відповідні місця на цьому фоні.
Здається, просто. Але це тільки здається. Ця конструкція народилась на стику таких галузей людського знання, як кібернетика і фізіологія, логіка і психологія, акустика і теорія музики.
Перші конструкції були в нас громіздкі. Ми довго билися над тим, щоб зробити їх маленькими, портативними.
І ось я з такою незвичайною друкарською машинкою поїхав до свого старого друга і подарував йому, не сказавши нічого про 4’ї особливості. Він трохи подивувався незвичайній формі машинки, але вона була зручною, і він пообіцяв, що свій новий роман писатиме на ній.
Ви уявляєте, як ми всі чекали кінця цієї роботи? Адже це був екзамен нашій багаторічній праці.
Одного чудового дня ми, в присутності мого друга, прослухали ось цю бобіну… Приголомшений письменник, блідий від хвилювання, спитав пошепки:
— Що це було, Петре?
— Каприччіо…
— Хто його написав? Ти знаєш, дивно, але слухаючи що музику, мені здавалося, що я вдруге пишу свій роман. Ті самі переживання, ті ж почуття…
— Ти вгадав, друже. Це каприччіо і є твій роман, процес мислення і творення його, твої переживання, які ти віддавав своїм героям. Тільки все це перекладено на музику…
Ви, хлоп’ята, спитаєте, що обіцяє нам ця нова конструкція друкарської машинки для письменників, поетів? А те, що від письменника ми одержуватимемо одночасно два чудових твори: роман або повість чи поему і музичний твір, такий несхожий на всі інші, як ось це «Каприччіо»…
Петро Семенович замовк. Я глянув на Юрка. Він сидів з таким виглядом, ніби оце тільки-но втратив щось найдорожче для себе. Та й мені було не по собі, мов несподівано програла матч моя улюблена команда. Шкода було розставатися з мрією почути голос людини з іншої планети.
Та я знову помилився в Юркові. Він підхопився і, широко посміхаючись, кинувся тиснути, як дорослий, руку Петра Семеновича.
— Це… чудово! Це… геніально] — вигукував вій, щиро радіючи. — Це, знаєте, навіть краще, ніж якась літаюча тарілочка. Колосально! І, найголовніше, придумано і зроблено у нас, на Землі!
Я спитав:
— Як же ця бобіна опинилася в сквері? Петро Семенович зніяковів, розвів руками:
— Горезвісна професорська неуважливість. Люблю ходити додому пішки. Йшов через сквер, почув, як співає вільшанка, сів на пеньок послухати, речі поклав долі. Ще пам’ятаю, там був слід од багаття. Мабуть, сміття прибиральниці палили. Потім портфель узяв та й пішов собі, а… бобіна залишилась…
На другий день газети повідомили, що вчора ввечері над містом пролетів метеор і, не досягнувши землі, згорів у атмосфері.
Калейдоскоп
Сержант міліції Барабаш служить, можна сказати, на кордоні. Тільки цей кордон — нова вулиця. По один бік її — старе місто. І не просто собі старе, а найстаріша частина його: вузенькі, покручені вулички й провулки, одноповерхові ветхі будиночки, що юрмились навколо невеликого, з п’ятак, майданчика. А на майдані тому доживала свого віку старезна, напівзруйнована церква, обшарпана, глуха, давно всіма забута.
По другий бік кордону — нове місто: багатоповерхові новісінькі будинки, великі магазини з дзеркальними вітринами. На розі, якраз напроти церкви, новий інститут із скла і бетону. Нове місто наступало, тіснило старе до яру, і воно неохоче, поволі опираючись, відступало. Он уже піднімається «за кордоном» на місці халуп перший розвідник — стрункий дев’ятиповерховий будинок.
Барабаш повільно обходить свою дільницю. Крізь освітлені вітрини видно порожні зали магазинів, такі незвично тихі й безлюдні вночі. Одне за одним гаснуть вікна в будинках. А он те вікно на третьому поверсі горітиме довго: там живе вчитель мови, з сорок другої шкода. Сидить над зошитами, виправляє помилки. І в тому вікні довго світитиметься: дочка їхня — студентка, до екзаменів готується.