Кращого часу для його наміру, ніж цей місяць, тепер, після великої пожежі, він не міг би вигадати. Люди добре налаштовані, сприйнятливі. Енергія, з якою цезар взявся до відбудови, живлюще вплинула на всіх. Всюди рух, упевненість і діловита діяльність, ясне, свіже повітря, дуже відмінне від важкої, задушної атмосфери Єрусалима, в якій йому важко дихати.
У Великому цирку, на сенаторській лаві, під приємним сонцем цього лінивого післяобіднього часу, посеред шуму Риму, що гарячково відбудовувався, Йосиф пристрасно і разом з тим, холодно зважував свої шанси. Йому 26 років, він має всі передумови для великої кар’єри — благородне походження, ґрунтовну освіту, здібності політичного діяча, несамовиту честолюбність. Ні, він не хоче прокиснути в Єрусалимі. Він вдячний своєму батькові, який вірить у нього і домігся, щоб його послали в Рим.
Його місія тут, звісно, дуже сумнівна. З погляду юридичного Велика рада Єрусалима не мала ні законного приводу, ні повноважень, щоб надіслати в цій справі спеціального посла до Риму. Йосиф мусив із усіх закутків свого мозку вишкрібати аргументи, щоб панове з Великої ради нарешті нерішуче згодилися.
Отже, три члени Великої ради, яких губернатор Юдеї Антон Фелікс більше ніж два роки тому відіслав до цезарського трибуналу в Рим як бунтівників, неправдиво засуджені до примусової праці. Розуміється, ці троє панів були в Цезарії, коли там юдеї, під час виборчих заколотів, зірвали з губернаторської резиденції знаки цезарської достойності і потрощили їх; але самі вони в цьому бунтівничому акті участі не брали. Коли губернатор звелів схопити саме цих високопоставлених старців, це було свавільне насильство над невинними, скандальне зловживання, образа для всього юдейського народу. Йосиф побачив тут палко бажану, велику нагоду відзначитися. Він здобув нові докази невинності тих трьох, він сподівався домогтися при цезаревому дворі їхньої реабілітації або, принаймні, помилування.
Правда, римські юдеї, він це помітив, не будуть надмірно старатися допомогти йому в його місії. Мебльовий фабрикант Кай бар-Цаароне, президент Агріппінської громади, в якого він живе й якому передав найкращі привітання від батька, з’ясував йому становище. З’ясував із прихильністю, але обережно, натяками. Ста тисячам юдеїв у Римі ведеться непогано. Вони живуть у мирі з іншим населенням. Вони незадоволено стежили за тим, як в Єрусалимі національна, ворожа Римові партія «Месники Ізраїлю» набирала дедалі більшого впливу. Вони зовсім не думають про те, щоб поставити під загрозу своє приємне становище, втручаючись у постійні суперечки Єрусалимських панів із Римом і цезарським урядом. Ні, найважливіше Йосиф мусить зробити сам.
Перед ним нагромаджені були камінь і дерево, цегла, колони, мармур усіх кольорів. Споруда, підіймалася вгору, майже перед очима. Коли він через півгодини чи через годину піде звідси, вона вже зросте, не набагато, може, на якусь тисячну частку своєї загальної визначеної маси, але якраз визначеної на цю годину маси досягнуть. Але й він чогось досягне за цей час. Його поривання вперед стало гарячішим, палкішим, непоборнішим. Кожен удар, кожен звук пилки чи молотка відбивався в ньому, тим часом, як він, немов би байдуже, як і багато інших гуляючих, сидів на сонечку. Він має багато попрацювати, поки визволить із в’язниці своїх трьох невинних, але він зробить це.
Він уже не почувається таким малим і бідним, як у перший день тут. Його повага перед м’ясистими, зосередженими обличчями тутешніх людей зменшилася. Він побачив, що ці римляни менші на зріст, ніж він. Він проходить, стрункий і високий, між ними, і жінки в Римі повертають до нього голови не менш, ніж жінки в Єрусалимі та Цезарії. Ірена, донька президента громади Кая, не слухаючись батька, заходить до кімнати тільки тому, що там він, Йосиф. Він має гарне тіло, бистрий, повороткий розум. Двадцять одного року він дістав великий титул доктора вищої храмової школи в Єрусалимі, опанував геть усю, таку розгалужену царину юридичних і теологічних тлумачень Святого письма. І хіба він не жив цілих два роки в пустелі у ессея Бануса, щоб набути там чистого погляду, призвичаїтися до самозаглиблення, внутрішнього самоспоглядання? Нічого не бракує йому, крім нижнього щабля драбини, сприятливого моменту. Але він настане, мусить настати.
Молодий літератор і політичний діяч Йосиф бен-Маттіас стиснув губи. «Заждіть, панове з Великої ради, бундючні панове з Кам’яної палати. Ви мене принижували, ви тримали мене внизу. Якби до того, що приділили мені на витрати з вашого храмового фонду, не додав дечого мій батько, я не міг би сюди приїхати. Але тепер я сиджу тут, у Римі, як ваш делегат. І, будьте певні, я це використаю. Я покажу це вам, мої доктори й панове». Люди всередині Великого цирку стали перегукуватися, підводилися, дивилися всі в одному напрямку. З Палатина вниз спускалася, виблискуючи, велика група — глашатаї, пажі, почет, паланкіни. Йосиф теж підвівся, хотів роздивитися. Якраз знову підійшов той самий провідник, і цього разу Йосиф не відмовився від його послуг. Це не був цезар, ні, і не префект гвардії, це був сенатор або інший великий пан, якому архітектор Целер мав показати будівництво.