Цікаві юрбилися ближче, стримувані поліцією та слугами архітектора і його супутників. Вправному провідникові вдалося пробратися з Йосифом у перший ряд. Так, по лівреях пажів, вістунів і лакеїв він розпізнав, що це був сенатор Марулл, який хотів оглянути цирк. Йосиф приблизно знав, хто такий Марулл, бо в усіх провінціях, і в Єрусалимі теж, розповідали дикі історії про цього сенатора як про першого бонвівана при дворі, що вмів жити собі на втіху та напучував цезаря в усіх питаннях рафінованих насолод. Крім того, він був автор популярних жартів, наприклад, сміливих ревю, які виставляв великий комік Деметрій Лібан. Йосиф із жадібною цікавістю розглядав цього пана, про якого так багато говорили. Сидячи в своєму паланкіні, він байдуже слухав пояснення архітектора, іноді приставляючи до ока сяючий смарагд свого монокля.
Йосиф звернув увагу на другого пана, до якого всі ставилися з великою пошаною. Але чи був це пан взагалі? Він виліз із свого паланкіна, погано й недбало одягнений, вештався між нагромадженим навкруг будівельним матеріалом, огрядний, з безладно виголеним, м’ясистим лицем, з важкими, сонними очима під опуклим лобом. Він тільки наполовину слухав слова архітектора, підняв шматок мармуру, покрутив його в своїх масних пальцях, підніс його зовсім близько до своїх очей, потім понюхав, відкинув, взяв із рук муляра його інструмент, помацав. Потім сів нарешті на брилу, перешнурував свої черевики, які розв’язалися, досадливо відмовившись від допомоги лакея, що поспішив до нього. Так, провідник знав і його, це був Клавдій Реґін. «Видавець?» — спитав Йосиф. Можливо, що він і книги продає, але провідник не знав про це нічого. Він знав його як придворного ювеліра цезаря. Дуже впливовий пан у всякому разі, великий фінансист, хоч і виглядає майже нужденно у своєму одязі і так мало ваги надає числу й пишноті свого почту. Дуже знаменно, бо ж він народився як невільник, син сицилійця-батька й юдейки-матері, а такі пани, що вибилися з низів, люблять мати блискучий вигляд. Цей Клавдій Реґін зробив просто казкову кар’єру в свої 42 роки. При заповзятливому уряді теперішнього цезаря провадиться багато ділових справ, справ значних, і Клавдій Реґін причетний до всіх. Велика частина флоту, що перевозить хліб із Єгипту та Лівії, належить йому, його зерносховища в Путеолі й Остії — визначні споруди.
Сенатор Марулл і придворний ювелір Клавдій Реґін розмовляли голосно і ні на що не зважаючи, тому перший ряд цікавих, у якому стояв Йосиф, міг чути кожне слово. Йосиф сподівався, що обидва чоловіки, імена яких у літературних колах цілого світу називали з великою пошаною, бо ж Клавдія Реґіна вважали за першого римського видавця, висловлять значущі естетичні думки з приводу оглянутого будівництва. Він напружено прислухався. Він не міг цілком втямити зміст бистрої латини обох, але, наскільки він міг помітити, розмовляли вони не про естетичні та філософські речі: говорили про ціни, курси, справи. Він виразно чув ясний, носовий голос сенатора, який тоном веселого глузування спитав із свого паланкіна, так гучно, що чути було далеко:
— Ви, власне, теж заробляєте на Великому цирку, Клавдіє Реґін?
Ювелір, він сидів на кам’яній брилі на сонечку, вигідно примостивши руки на товстих ногах, відповів безтурботно:
— На жаль, ні, сенаторе Марулл. Я гадаю, що наш архітектор залучив вас у справу постачання матеріалів.
Йосиф міг почути ще багато з розмови обох панів, але йому заважало розуміти те, що він недостатньо знав мову і справи, про які говорилося. Провідник, сам не поінформований як слід, намагався допомогти. Клавдій Реґін, далебі, як і сенатор Марулл, свого часу дешево придбав багато земель у мало забудованих кварталах зовнішнього району. Тепер, після великої пожежі, цезар забирає велику площу у внутрішньому місті під свої громадські будівлі та витісняє наймані будинки в зовнішній район. Не можна остаточно й вирахувати, як піднялася тепер у зовнішньому районі вартість землі.