Кай бар-Цаароне, президент Агріппінської громади, в якого Йосиф жив, був власником процвітаючої мистецької меблевої фабрики в Римі. Його головні крамниці містилися по другий бік Тибру, у центрі міста, крамниця для дрібних городян на вулиці Субура, крамниця речей розкоші — в аркадах Марсового поля. В будні навіть його просторий приватний будинок в юдейському кварталі, недалеко від Воріт трьох вулиць, був напханий речами його виробництва. Але сьогодні, напередодні суботи, не можна було помітити й сліду цього. Йосифові здавалося, що весь дім, а особливо простора їдальня, сьогодні змінилися. Раніше кімната навпроти двору стояла відчиненою. Сьогодні вона була закрита величезною завісою, і Йосиф, приємно зворушений, згадав звичай рідного краю — так заведено було в Єрусалимі. Він знав: доки висить ця завіса, кожного, хто зайде до їдальні, привітають як бажаного гостя. А коли знову відсунуть її, тоді почнеться вечеря. І хто приходить потім, приходить пізно. І кімната сьогодні освітлена не римським способом, а за звичаєм Юдеї: срібні, прикрашені гірляндами фіалок лампи звисали зі стелі. На буфеті, на столовому приладді, на келихах, на сільничках, на пляшках з олією, оцтом і прянощами сяяла емблема Ізраїлю — гроно винограду. Але приємніше, ніж увесь цей блиск, зворушило Йосифа те, що на столі стояли обгорнуті соломою огрівні пачки, бо в суботу не можна варити, тому страви були вже готові, й їхній запах наповнював приміщення.
Проте, хоч оточення було втішне, Йосиф почував себе незадоволеним. Про себе він розраховував на те, що йому, як священикові першої черги і носієві великого докторського титулу Єрусалима, запропонують почесне місце на одній із трьох спеціальних канап. Але цей чванькуватий римлянин дуже забрав собі в голову, що тепер, після великої пожежі, його меблеве підприємство іде так добре, і він зовсім не думає про те, щоб приділити йому одне з своїх почесних місць. Навпаки, він мусить, вочевидь, сидіти з жінками і малошанованими гостями за великим загальним столом.
Чого, власне, баряться, не підіймають завісу і не починають їсти? Кай давно вже, кладучи їм руку на тім’я, поблагословив своїх дітей стародавньою мовою: хлопців — хай сподобить тебе Господь бути як Ефраїм і Менасса, дівчат — хай зробить тебе Бог такою, як Рахіль і Лея. Всі були нетерплячі, хотіли їсти: чого ж чекати?
Тут крізь завісу почувся знадвору знайомий голос, і в кімнату зайшов з-за завіси гладкий пан, якого Йосиф уже бачив: фінансист Клавдій Реґін. Він жартівливо привітав римським способом господаря і його стародавнього батька Аарона, він кинув також малошанованим кілька прихильних слів, і, дивись ти! — Йосиф був дуже гордий тим: він упізнав його, він підморгнув йому своїми важкими, сонними очима і сказав своїм високим, масним голосом, і всі чули це: «Добрий день, мир тобі, Йосифе бен-Маттіас, священик першої черги». Потім зразу підняли завісу, Клавдій Реґін без подальших церемоній ліг на середню канапу, на почесне місце. Кай зайняв друге, старий Аарон — третє. Потім Кай над повним келихом, що налитий був юдейським вином і вином єшкольським, проказав освячуючу молитву суботнього вечора, він благословив вино, і великий келих переходив від рота до рота, потім він благословив хліб, розламав його, поділив, і всі сказали «амінь», і потім, нарешті, усі почали їсти.
Йосиф сидів між огрядною господинею і вродливою шістнадцятирічною донькою сім’ї, Іреною, що безупинно видивлялася на нього своїми лагідними очима. Було ще багато людей за великим столом, хлопець Корнель і другий напівдорослий син Кая, також два смиренні, непомітні студенти-богослови, які чекали на те, щоб добре наїстися тут сьогодні увечері, і передусім молодий пан із коричнево-жовтим, різким лицем, що сидів навпроти Йосифа й одверто розглядав його. Відомо було, що цей пан теж походить із Юдеї, принаймні з напівгрецького міста Тиверії, і що він зветься Юст, так, Юст із Тиверії, і що його становище всіма сторонами загрозливо подібне до становища Йосифа. Він також вивчав богословів, юриспруденцію і літературу. Він зайнятий був переважно політикою, жив тут як агент номінального царя Агріппи, і хоч поступався перед Йосифом родинною благородністю, зате від народження краще знав грецьку й латинську мови, і уже три роки перебував тут. Молоді чоловіки придивлялися один до одного, обидва з великою цікавістю, чемно й дуже недовірливо.