Йосиф, наляканий цією раптовою запальністю раніше такого спокійного пана, відповів із подвійною обережністю, що визволення трьох невинних є чисто моральна справа, яка стосується гуманності, а не політики.
— Ми хочемо впливати не політичними аргументами, — сказав він, — і не юридичними. Ми знаємо, що тільки через особисті відносини можна чогось досягти, — і він дивився смиренно просячим поглядом на Клавдія Реґіна.
— Чи ваші троє невинних принаймні справді невинні? — спитав той нарешті, прижмурюючись.
Йосиф одразу став палко запевняти, що ті троє, коли вибухнув заколот, були на другому кінці міста. Але Клавдій спинив його: він не хоче цього знати. Знати хоче він, до якої політичної партії вони належали.
— Вони промовляли в Блакитному залі? — спитав він. Блакитний зал був місцем зборів «Месників Ізраїлю».
— Це так, — мусив ствердити Йосиф.
— От бачите, — сказав Клавдій Реґін і на цьому справа для нього була закінчена.
Юст із Тиверії дивився на гарне, збуджене, домогливе обличчя Йосифа. Він зазнав видимої поразки, й Юст співчував йому. З неприязню і водночас із прихильністю розглядав він свого молодого колегу. Той хоче бути тим самим, що й він, великим письменником і людиною з великим політичним впливом. Він має такі ж засоби, такий же шлях, такі ж цілі. Гордий Рим достиг для старішої культури Сходу, як півтораста років тому був достиглий для культури греків. Приваблива річ, чудове покликання — працювати над тим, щоб зсередини розм’якшити його цією культурою Сходу. Відчуваючи це, прибув він три роки тому до Риму, як тепер Йосиф. Але йому, Юстові, було легше й важче. Він має чистішу волю, різкішу обдарованість. Але він вимогливий щодо засобів, розбірливий. Він глибоко зазирнув у політичну й літературну діяльність столиці, він має огиду до компромісів, до дешевих ефектів. Цей Йосиф явно менш розбірливий. Він зважиться вдатися до найнепривабливіших засобів, він хоче вгору хоч би що, він так акторствував, лестив, старався заручитися підтримкою, що для знавця втіхою було дивитися на цю нестримність. Його власне юдейство духовніше, ніж юдейство Йосифа; мають бути сутички між ними. Це має бути завзяте змагання, це не завжди буде легко — залишатися чесним, але він лишиться чесним. Він даватиме іншому всі шанси, які для нього підходять.
— Я б вам порадив, Йосифе бен-Маттіас, — сказав він, — вдатися до актора Деметрія Лібана.
І знову всі поглянули на жовтолицього молодого чоловіка. Чому іншим не спала ця ідея на розум? Деметрій Лібан, найпопулярніший комік, улюбленець двору, юдей, що при кожній нагоді підкреслював своє юдейство, так, це був саме такий чоловік, якого потребував для своєї справи Йосиф. Цезарева дружина любила його товариство, щотижня запрошувала до себе. Обидва підтвердили: Деметрій Лібан саме той, хто потрібен Йосифу.
Через невеликий час попрощалися. Йосиф пішов нагору в свою кімнату. Він скоро заснув, дуже умиротворений. Юст із Тиверії самотній пішов додому темної ночі. Він усміхався; президент релігійної громади бар-Цаароне навіть не вважав за потрібне дати йому факелоносця.
Незабаром після того, як розвиднилося, Йосиф, у супроводі даного йому президентом громади Каєм бар-Цаароне невільника, прибув до воріт Тибура, де ждав візничого Товариства транзитного сполучення. Візок був маленький, на двох колесах, досить тісний і незручний. Ішов дощ. Похмурий візничий сказав, що їхати доведеться годин зо три. Йосифові було холодно. Невільник, якого Кай дав йому передусім як перекладача, був не балакучий, скоро задрімав. В Юдеї зараз могло бути ще тепло. Проте це краще, що він тут. Цього разу все має йти добре, він вірить у своє щастя.
Юдеї тут, у Римі, завжди пов’язують справу його трьох невинних із політикою «Месників Ізраїлю», з подіями в Цезарії. Розуміється, це має значення для всієї країни, чи позбавлять юдеїв різними махінаціями панування в місті Цезарії. Але він не хотів, щоб від цього питання залежала доля його трьох невинних. Він вважає це за цинічне. Для нього йдеться тільки про етичний принцип. Допомагати ув’язненим — це одна з найперших моральних вимог юдейського вчення.
Коли бути чесним, треба відзначити, що дуже приблизно відомо, чи справді троє невинних не були в Цезарії якраз у час виборів. Зі свого погляду тодішній губернатор Антон Фелікс мав підстави схопити цих трьох. Усе ж він, Йосиф, не мав ніякої причини клопотатися підставами тепер щасливо відкликаного губернатора. Для нього ті троє — невинні. Ув’язненим треба допомагати.