"Дурочка, - подумав Покльований, - прийшла перша".
У верховiттi акацiй зашумiв вiтер, одразу споночiло, посiявся дрiбний дощик. Вiталiй хотiв уже покинути свою схованку, гадаючи, що побачення не вiдбудеться, i саме цiєї митi з'явився Ростислав.
- Ти вже тут! Перепрошую...
- Та нiчого, - Неля прихилилась до його плеча, - я прийшла трохи ранiше... Ось черешнi, частуйся.
I знову випадковий збiг обставин мало не зiрвав цей важливий епiзод сценарiю. Ягоди, певне, смакували закоханiй парi, бо кiсточки так i полетiли на Покльованого. Особливо Неля, збирала, капосна, у жменю i вцiляла просто в обличчя, хоча кидала навмання. Дошкуляв i дощик - холоднi краплини забивалися пiд комiр, лопотiли по спинi, торохтiли по шиферному дашку альтанки. За цим шумом важко було розчовпати, про що вони там перемовляються. Була мить, коли Покльований хотiв уже вiдступити, але цiкавiсть пересилила. I режисер таки був винагороджений за своє терпiння та витримку: з окремих слiв, уривкiв фраз, якi долiтали до його нашорошених вух, одержав iнформацiю, заради якої варто було витримати не те що цей дощик, а зливу. Прибулець умовляв Нелю вийти на свiтанку на пляж... Субмарина вже чекатиме на них.... Неля аж у долонi заплескала, аж скрикнула:
- Це просто чудово - зустрiти схiд сонця в морi! - I вже не так весело: - Якби ж погода...
- Прогноз хороший, - пробубонiв прибулець, i в голосi чулося торжество. Ще б пак! Наївна представниця роду людського сама, добровiльно, з радiстю йде в пастку. Вiталiй, сповнений гуманного почуття, мало не схопився i не заволав: "Схаменися, дурне теля! Буде каяття, та не буде вороття!" Але нi, стримався. Зараз це нiчого не дасть, а от уранцi.... Хоча б же справдився його прогноз i настала гожа днина!
Цiєї ночi Покльований спав тривожно, снилися якiсь кошмари, часто прокидався, вмикав нiчника, зиркав на годинника i знову провалювався в нереальний свiт сновидiнь.
Пiдхопився, коли ще тiльки сiрiло.
Краєвид у цей час здавався для ока незнайомим, чужим.
Море було тихе, спокiйне, нiби випрасуване, i нерухомi рибальськi човни темнiли на бiлястiй гладiнi, як забутi праски. Небо з кожною хвилиною свiтлiло, вiд хмар не лишилося й слiду, i весь простiр дихав величчю i спокоєм.
Неспокiйний був тiльки Вiталiй Покльований. Тупцював, щоб зiгрiтись у передранковiй прохолодi, тривожно роззирався навколо. Вони ще не прийшли i нiякої субмарини... Перевiрив камеру, пiднiс її до ока i почав повiльно обмацувати обрiй. На дрiбнiй хвильцi сонно погойдуються човни, о, стоп, з'явилась якась рожева цятка, бурунить воду, нiс овальний, може, це куля...
- Агов! I ви сонце зустрiчаєте?
Покльований опустив камеру. Неподалiк, стоячи на каменi, Неля пробувала ногою воду, торкалась самими пальцями, i в прозорiй водi педiкюр червонiв, як калина.
- Я ж кiношник, менi все цiкаво...
Подумав: пройшла нечутно, наче кiшка, спритна. Героїня є, де ж воно головний персонаж?
Звичним рухом нацiлив камеру, торкнув спуск i рушив у її бiк, намагаючись ступати якомога рiвнiше.
- А плiвка хоч кольорова?
- Авжеж, - сказав, опускаючи камеру, - усе яскрiтиме - i купальник, i шапочка, i педiкюр.
Дiвчина знiяковiла, опустила голову.
- Ну, а... покажете?
- Якщо повернетесь, Нелю.
- А де ж я дiнуся?
- Ну, хто ж його знає... В лекцiї Ажажi сказано, що вони не агресивнi, але... хто дасть гарантiю...
- А... ви про Ростислава? Я й забула... Ну, гаразд, сьогоднi розпитаю обов'язково... Вiн менi все розповiсть, Онде вже пливе.
- Глядiть, щоб не було пiзно, Нелю.
Покльований швидко впiймав окуляром плавця. Ростислав наближався ривками, i треба було щомитi наводити камеру, щоб вiн не вирвався з рамки.
- А... салюдо камарадос! - привiтався, виходячи з води i розтираючи собi груди. - А я подумав: чи не заспала? Коли бачу...
- У мене будильничок, - Неля показала наручний годинник. - А ти як?
- I в мене будильник, тiльки ось тут, - Ростислав торкнувся голови якраз там, де виднiється металева стьожка. - Звечора скажу собi, о котрiй встати, i як по сигналу - плюс, мiнус пiвхвилини.
Покльований значливо зиркнув на Нелю, трохи одiйшов i, поки вони перемовлялися, знiмав їх на тлi моря й неба.
- Ну, то що, рушили? - Ростислав кивнув на море. - На нас чекають. Вода хороша, не бiйся.
- Слухайте, - Вiталiй заспiшив до них, незграбно ступаючи по слизькому вiд роси камiнню, - а чи не можна б i менi? Я ось узяв камеру...
- Справдi, було б цiкаво... - докинула Неля, здивовано оглянувшись на Вiталiя.
- На жаль, немає мiсця, - стримано, але твердо сказав Ростислав. - Це мiнiатюрний апарат.
Покльований якось одразу обм'як, понурився, та коли вони кинулись у воду, заджеркотав камерою. Тримав їх в окулярi, аж поки не видерлись у той рожевий апарат i не зникли за обрiєм...
Вiталiй не ждав сходу сонця, похилитав до свого корпусу - всi ще спали - i собi влiгся в постiль. Може, Це й краще, що його не взяли. Плiвку могли вiдiбрати чи засвiтити, навiть з пам'ятi стерти.... А так у нього буде фiльм, робочi кадри вже є...
Нелю Несмiх зустрiв уже пiсля вечерi, зрадiв, наче не бачив сто рокiв.
- Пасочка! Повернулась... Ну, як там у них?
Дiвчина не сприйняла його жартiвливо-фамiльярного тону, вiдповiла ущипливо:
- Та люди цiкавiшi, анiж тут.
Покльований сподiвався розпитати її детальнiше: як i про що говорили прибульцi, якi досягнення науки i технiки демонстрували, але дiвчину неначе пiдмiнили, досi товариська, балакуча, тепер стала замкнутою, навiть дратiвливою. Врештi послалась на брак часу i пiшла, залишивши Покльованого нi в сих нi в тих. Пекуча хвиля обурення вдарила йому в скронi. Дiвчисько! Чи ти ба, корчить iз себе...
Потiм, трохи охолонувши, подумав: а може, не корчить? Може, вони вплинули на її психiку? Про все це треба написати Ажажi, до речi, може, вiн згодиться стати консультантом фiльму.
До Вiталiя Покльованого повернулось самовладання, вiн прогулювався по алеї неквапливо, упевненою ходою, обмiрковуючи сценарiй майбутньої стрiчки.
А Неля Несмiх, накинувши халат, спустилась до моря, щоб побути на самотi, осягти те, що сталося. Помалу ходила безлюдним берегом, пригадуючи недавнє. Отут вiн вийшов iз моря, отут вони розв'язували кросворд, а осьде вiдбувся шаховий турнiр... Оце справдi - не знаючи броду, не лiзь у воду. Сама легковажно кинулась навстрiч небезпецi i опинилась у полонi почуття... Оце кросворд - в однi клiтини вписується двоє слiв: любов i страх... радiсть i нещастя... Ех, коли б вони зустрiлися до операцiї... А ще краще, якби... Що за дурницi отак мiркувати: коли б та якби? Уже сталося, це вже минуле, а треба думати про майбутнє. Вiн уже в Києвi, домовились - зустрiчатиме в аеропорту... I все-таки мiг i не розповiдати... всього. Альпiнiстський похiд - i понесло ж його! Навiщо ото дертися на тi вершини? Нещасний випадок, пошкодження черепа - звичайна нейрохiрургiчна операцiя, на скронi скрiплююча пластинка, от i все. Так мало того, що погодився i на iмплантацiю ЕОМ до черепної коробки, ще й розповiв про це! Мiнiатюрна електронно-обчислювальна машина, безпосередньо зв'язана з мозком - нечувано смiливий експеримент. Сама пересвiдчилась: потужнiсть його мозку... От уже й "потужнiсть" - як про машину...
Дiвчина зупинилась перед неоковирним каменем, озирнулась, наче боячись, що хтось пiдслухає її думки. Поблизу нiкого не було, тiльки шурхотiла дрiбна хвилька та десь далеко верещав транзистор. На обрiї засвiтились вогнi низка суден на рейдi.