От і Василь чогось відійшов від гурту. Чого він там вештається біля тих кущів?
Це, мабуть, голодний вовчак, що вийшов подивитись, на яких лугах стрибають серни. Ні, ні!.. Не подумайте нічого забобонного. Він тільки один разок кинув свій погляд у напрямку Кири. Він тільки побачив, чи вона є, і з нього досить. Він вертається собі до своїх...
Але ось несподіванка. Під кущем лежить маленька Арабасова. Василь досі майже ніколи її не помічав. Він майже не знає її. Аж до сьогоднішнього дня вона для нього зовсім не існувала. Вона ходила собі до своєї четвертої, а він до своєї шостої кляси і не думали одне про одного. Василь і зараз не має її ані одної секунди на думці. Але вона раптом зривається з-під куща і, як справжній метелик, що летить, куди хоче, біжить до Василя.
— Шеремето! Шеремето! — гукає вона на ціле горло.
Це ще зовсім дитячий голос, і ніхто його не помічає. Василь обертається. Вона підбігає — її личко, її чоло, її носик підбавлені сонцем. В очах також ціла безодня блакитного сонця. Через її легку, білу блюзочку помітно дихання грудей.
— Слухайте! Ви! Дивіться!..
Вона зриває маргаритку і відразу:
— Любить, не любить, одвернеться, до серця пригорне, поцілує, до чорта пішле... Ха-ха-ха! — сміється дзвінко і знов обриває пелюстки...
— Ах, ах! Він не любить! Боже мій! Така невдячна квітка... Ні, ще не кінець! Почекайте.
Зриває другу квітку. — Виходить, до серця притисне. Дівчина знов дзвінко сміється, а потім питає Василя:
— А знаєте, кого я люблю?
— Ні, — каже він і дивиться на неї, як старший брат на химерну сестричку. Трохи неповажно, трохи поблажливо, трохи згірдливо.
— Ану вгадайте!
— Маму, — каже Василь.
— Ха-ха-ха! — регоче дівчина.
— Ко-та, — каже вона. — сивого... Мурку! Він такий м’якенький, як... Ану, ловіть мене!
І вона біжить у ліс. Але Василь робить кілька кроків і вже зловив. Вона кричить:
— Ні, ні, ні!.. Не торкайтесь, не торкайтесь до мене! Не смієте!
І вона справді сердита. Очі її налились гнівом. Але це тільки мить. Вона знов зриває маргаритку.
— Любить, не любить, любить, любить, любить... Все любить! — Обриває швидко всі пелюстки і все “любить”.
— Ах, це хороша квітка... Шеремето! — щебече дівча і нахиляє сюди й туди голову. Уста її химерно надуваються.
— Скажіть! Ви любите Киру? — Вона знає, що Василь відповість їй не те, що їй хочеться, і вона не дає йому часу на відповідь.
— Ні, ні, ні! — швидко щебече вона. — Ви не викручуйтесь! Ну, скажі-і-іть! Правду скажіть... А знаєте... Ви зветесь Василь? Правда?
Він кивнув, що правда.
— Ви подібні на нашого Мурика, ха-ха-ха! — сміється вона, здається, без причини. — А тепер я Вас буду ловити. Тікайте!
Василь тікає. Вона біжить за ним. Ні-ні... Так вона не зловить. Добре. Василь не тікає більше, а тільки викручується. Але й так вона не зловить. Вона регоче, від сміху не може бігти, потім присідає на землю і нарікає:
— Ні. Ви не тікайте так... Я вас... Я вас... Я не можу... Ви — хлопець, а я дівчина... — Але це тільки підступ. Вона ось уже зірвалась, кидається на нього і ловить...
— Зловила, зловила! Ага, ага! Зловила. — І вона тримає його з усієї сили, хоч він і не думає видиратись. І зненацька, так як вони стояли один проти одного, він бере її за обидва лікті, притягає до себе, правою рукою миттю охоплює тонкий, гнучкий стан, нахиляється і кладе їй швидкий поцілунок. Уста її вогкі, розкриті, ніжні... Очі зовсім перелякані і широко відкриті. Вона хоче крикнути. Руки пружньо, з усієї сили відпихають його від себе.
— Не можна! — викрикує вона стисненим, переляканим, через заціплені зуби шепотом. І в ту саму мить несподівано і рвучко її рученята обіймають його шию, міцно до тремтіння стискають її, розриваються знов, і вона з викриком, мов злякане звірятко, зникає у кущах.
Це все одна мить. Блискавична, нагла й неповторна. Сталося неймовірне. Як сильно б’ється серце. Яка шалена напруженість.
Який це день? Рік? Дійсність чи сон? Підняв ліву руку і поклав на чоло. Воно гаряче і вогке. Рука піднялася вище і сковзнула по м’якому волоссю. Зробив крок вперед. Торкнувся молодої деревини, і на нього впало кілька звинених хрущів.
Це дійсність, це — дійсність... Так було, їх могли бачити... Козенко. Він бачить все. Швидко глянув навкруги. Куди тікати? Сюди... Зірвався і побіг в зелене...