Айзек АЗІМОВ
Юність
1
Забрязкотіли камінці об шибку, і хлопчик заворушивсь уві сні. Потім сів у ліжку. Минуло кілька секунд, перш ніж до нього дійшло, де він. Звичайно, не вдома. Він у селі. Було холодніше, ніж удома, за вікном ледь розвиднювалося.
— Скіпко! — почувся настирливий хрипкий шепіт.
Хлопчик метнувся до відчиненого вікна.
Насправді його звали інакше, але новому приятелеві, з яким він напередодні познайомився, вистачило одного погляду на його худорляву постать, щоб вирішити:
— Ти — Скіпка! — І додати: — А я — Рудий.
Рудого також насправді звали не так, але прізвисько страшенно йому пасувало. Вони миттю подружилися: так швидко й без вагань можуть заприязнитися тільки діти, навіть не підлітки, а діти, на яких іще ніяк не позначилась дорослість.
— Привіт, Рудий! — гукнув Скіпка й бадьоро махнув йому рукою, кліпаючи очима та остаточно прокидаючись.
— Тихо! — схожим на каркання шепотом урвав його Рудий. — Ще розбудиш когось.
Скіпка аж тепер помітив, що сонце на сході ледь сягнуло верхівок низеньких пагорбів, що тіні довгі й розпливчасті, а трава мокра від роси.
Вже тихіше він поцікавився:
— Ти чого хотів?
Рудий лише зробив йому знак вийти.
Скіпка швидко вдягнувся, з радістю скоротивши вранішнє вмивання: побризкався ледь теплою водою, та й край. Поки вибіг надвір, вода на обличчі вже висохла, босі ж ноги зволожились від роси.
— Та тихше ти, — сказав Рудий. — Якщо прокинеться мама чи татко або навіть хтось із слуг, то почнеться: «Ану додому!» або: «Бігатимеш босоніж по траві — застудишся й помреш!»
Він передражнив так схоже, що Скіпка пирснув і подумав, що зроду ще не зустрічав такого кумедного хлопця, як Рудий. Запитав нетерпляче:
— Ти щодня отак рано встаєш? Отак удосвіта? Неначе весь світ тільки тобі належить, правда? Навкруги ні душі, еге ж?
Він аж запишався, що йому дозволили ступити до цього незвичайного світу.
Рудий скоса поглянув на друга й мовив недбало:
— Я вже давно на ногах. Хіба ти вночі нічого не чув?
— А що?
— Та гриміло ж.
— Була гроза? — остовпів Скіпка. Він ніколи не міг заснути у грозу.
— Та, навряд. Але гриміло. Я підійшов до вікна, коли почув, — а дощу нема. На небі повно зірок, а саме небо якесь майже сіре. Уявляєш?
Скіпка ніколи такого не бачив, однак на знак згоди кивнув.
— Отож я й подумав, що треба вийти.
Вони йшли зеленою узбочиною бетонки, що спускалася до пагорбів, навпіл перетинаючи навколишню місцевість, і губилася серед них. Дорога була така давня, що навіть батько Рудого не міг сказати йому, коли її збудували. На ній не було ні тріщин, ні вибоїн.
— Таємницю берегти вмієш? — запитав Рудий.
— Аякже. Що за таємниця?
— Таємниця, та й годі. Мо’, скажу, а мо’, й ні. Ще не вирішив.
На ходу Рудий зламав довгу гнучку стеблину папороті, один по одному пообривав листочки і хльоснув нею, мов батіжком. На якусь хвилю уявив себе на баскому коні, що стає дибки й закушує вудила, підкоряючись його залізній волі. Потім він стомився, відкинув батіжка й загнав коня у найглухіший закут своєї уяви — ще знадобиться колись.
— Скоро приїде цирк, — промовив він.
— Оце-то таємниця. Я й без тебе знаю. Батько мені ще вдома казав.
— Це ще не таємниця. Вона — ого-го!… Ти в цирку коли був?
— Та звісно, був. Ще й питає.
— Сподобалося?
— Ще й як!
Рудий знову стежив за ним краєчком ока:
— А лишитись у цирку ти коли хотів? Отак узяти й лишитись назавжди.
Скіпка замислився.
— Мабуть, ні. Гадаю, я буду астрономом, як батько. Здається, він цього хоче.
— Пхе! Астрономом!
Скіпка відчув, як зачиняються перед ним двері в новий незвичайний світ, і астрономія враз видалась йому сухою наукою про мертві зірки.
— Цирк справді цікавіший, — сказав він примирливо.
— Це ти тільки так кажеш.
— Ні. Я так думаю.
Рудий перейшов до діла:
— А от якби тобі запропонували працювати в цирку прямо зараз, що б ти зробив?
— Я… я…
— Бачиш, — зневажливо засміявся Рудий.
Скіпка образився:
— Я б погодився.
— Овва!
— Випробуй мене!
Рудий — якийсь незнайомий і напружений — крутнувся до нього:
— Ти правду кажеш? Підеш зі мною?
— Про що це ти? — Скіпка трохи відступив.
— У мене є щось таке, що допоможе нам потрапити до трупи. Можливо, колись у нас буде власний цирк. Ми могли б стати найвідомішими цирковими артистами в світі. Це — якщо ти зі мною. Інакше… та, гадаю, я й без тебе обійдусь. Я лишень подумав, може, хай і приятель Скіпка спробує щастя.