Павел Гануш
ЮПІТЕР З ПАВОЮ
Художнє оформлення Р. З. МАСАУТОВА
о, що це?
— … голову до самого живота, ти…
— Рятуйте! — почувся верескливий жіночий голос.
Жалібно зарипів стіл, відкинутий з силою, забряжчали склянки, окремі голоси злилися в безладний гамір.
Два чоловіки підвели голови від шахівниці і якусь мить прислухалися до галасу, що линув з пиварні.
— Дроворуби, — промовив старший, чоловік років сорока з настовбурченими вусами. — Отак щовівторка… — І, знову схилившись над шахівницею, додав: — Твій хід!
Його партнер посміхнувся, змахнув фігурки і випростався.
— Здаюся, — сказав коротко, потягаючись, і тільки уважний спостерігач міг помітити, що ця людина схильна до повноти.
Вусач насумрився.
— Ти міг захищатися конем, у тебе був чудовий хід слоном на ге-6! — суворо, ніби вичитуючи, промовив він, постукуючи кощавим пальцем по дошці. — Ех, Войто, Войто, вже третій вечір ти не можеш виграти жодної партії!
Войта Марек махнув рукою.
— Ет! Чуєш? Оце загуло — такий звук буває, коли хтось прикладається до матінки-землі трохи швидше, ніж цього йому хочеться. Бачиш, Емілю, оце тобі бій! Справжнісіньке побоїще, правдивіше від совгання фігурок… Ого! Це вже полетів стілець!..
Вусач грюкнув по столу.
— Тобі це, мабуть, подобається?
— А може, то ніжка від столу, — задумано промовив Войта. — Отой, перший ліворуч од стойки, зовсім на ногах не тримається…
Раптом хтось страшенно заревів. Вуса у худорлявого чоловіка сердито заворушилися.
— Ну, це вже… це вже занадто. Не я буду, коли зараз не наведу там порядок! Ти знаєш, як називають наш Шумаржов по всій країні? Дикий Захід! Ось тобі, прошу ласкаво, Ди-кий За-хід! Бий мене боже! Чого ти регочеш? Краще пішов би туди і… заспокоїв їх!
— Я?
— Звичайно, а хто ж іще! Ти ж офіціальна особа…
Войта сів до столу і почав навмання переставляти розкидані фігурки.
— По-перше, я у відпустці, — сказав він, не підводячи голови, — по-друге, мушу тобі признатися, товаришу секретар, що з громадською безпекою я не маю нічого спільного і заспокоювати нікого не вмію, а якби й спробував, то ці хлопці, напевне, натовкли б мені горба. По-третє, саме тепер у Шумаржові має бути старшина Ротрекл, а по-четверте, Тламіха й сам спроможний навести порядок.
Тільки-но він закінчив, як шинкар відчинив двері.
— Знову б'ються Заваділек і Здобинський, — вигукнув він у розпачі. — Товаришу Новотний, вийдіть до них!
— Я? А чому це я? — закричав вусач.
— Я думав… оскільки ви секретар…
— Секретар, секретар! — не вгавав Новотний. — На все я вам секретар! Корова телиться — без мене не можуть обійтися. А тепер ще й за поліцая маю бути?
— КНБ [1] , — зауважив Войта, піднявши палець.
— КНБ, — відрубав сердито Новотний, — КНБ! — І, звертаючись до Тламіхи, розвів руками. — Хіба немає в селі Ротрекла?
— Я його сьогодні не бачив, — знизав плечима шинкар і прислухався до галасу, що линув з пиварні.
— От і добивайся після цього прибутків, — Тламіха глибоко зітхнув і благально подивився на Войту. — Пане Мареку, може ви?..
— Заваділек, Здобинський… — задумливо повторив Войта. — Один — високий блондин із шрамом над оком, а в того, другого, немає двох пальців на лівій руці. Гм, хлопці хоч куди.
— Звичайно, — погодився Тламіха. — Здобинський прийшов сюди прямо з криміналу…
Секретар Шумаржовського МНК [2] із злістю подивився на Войту. Цей гладенький молодик іноді дратував його.
Марек жив у шумаржовському будинку відпочинку, вже шостий тиждень, і за цей час Новотний встиг з ним потоваришувати — головним чином, на базі спільного інтересу до таємничого світу шістдесяти чотирьох кліток. Але з певністю сказати, коли Войта говорить серйозно, а коли жартує, було важко.
«Чортяко, в цьому молодикові щось є… якась перчинка, так, так, саме перчинка!» — мимоволі спало на думку секретареві. Він сплюнув, ніби й справді відчув на язиці гіркуватий присмак.
Потім, розправивши свої не дуже широкі плечі, Новотний мовчки відчинив двері. В обличчя вдарило чадне від цигаркового диму повітря. А незабаром секретареві довелося ухилитися від склянки, яку хтось жбурнув у його бік. Склянка влучила в двері і за його спиною розлетілася на скалки.
Стіл у кутку кімнати був перекинутий. Хтось сперся на нього, обхопивши руками голову. П'ятеро чоловіків вовтузилися навколо невисокого на зріст чоловічка з розпатланою чуприною, який несамовито бився, вигукуючи раз у раз щось незрозуміле.