— Гадаю, що ви маєте рацію, товаришу старшина, — після хвилинної паузи мовив він. — Саме тому я й певен, що Піттерман повернеться, і отоді, по-перше, ми не повинні випустити його з поля зору, а по-друге, мусимо з'ясувати, де він був і що робив протягом цих днів.
— Я б хотів показати вам різний мотлох, що належить Піттерманові. Його назбирали наші хлопці. — Коукол вийняв з кишені піджака коробок і висипав його вміст на стіл.
Це було справжнє сміття, пожмакане і потерте — десятка два дрібних різноколірних папірців — трамвайні квитки, квитки до кінотеатру, шматок якоїсь газети.
На кожному був написаний червоним олівцем номер, а на окремому аркуші Коукол дбайливо занотував, де і коли піднаглядний викинув папірець і хто його підібрав.
Котрбатий хвилину порпався у цьому мотлосі, мигцем оглянув кілька предметів і знизав плечима:
— Нічого цікавого?
— Дещо все-таки є, — простягнув руку старшина, — ось, дивіться, номер чотирнадцять… — Він подав капітанові зім'ятий трамвайний квиток, обгорілий з одного боку.
Капітан уважно оглянув його. Квиток за вісімнадцяте червня, виданий о дев'ятнадцятій тридцять на лінії двадцять першого маршруту.
— Мабуть, з басейну їхав, — буркнув про себе Котрбатий і поглянув до списку. — Ага. Вийшов з двадцять першого номера на першій зупинці за Булгаром, Гуситська вулиця на Жижкові. Там одразу кудись подзвонив з таксофону, що є на зупинці. Розмова тривала не більше хвилини. Потім спустився до Карліна, до свого улюбленого ресторану на Соколівській. Тут затримався півгодини, сидів сам за столиком у кутку, ні з ким не розмовляв. Цей зім'ятий папірець кинув у попільничку на столі. Гм! — Котрбатий дбайливо розгладив квиток, подивився на зворотний бік, і його очі раптом засвітилися. — Цікаво! — вигукнув, схопившись з місця. Він підійшов до вікна і відсунув фіранку. — Цікаво… — повторив знову.
На звороті квитка майже зовсім непомітно були написані олівцем цифри:
9 3 1 3 1 7
— Дев'ять, три, один, три, один, сім, — бурмотів про себе Котрбатий. І, одклавши папірець, звернувся до Коукола.
— Що ти на це скажеш, Стандо?
Старшина скромно знизав плечима.
Капітан сунув руку в кишеню, дістав фруктову карамельку і хвилину смоктав її. Це означало, що капітан напружено думає. Цукерки для нього були те саме, що для завзятого курця сигарети.
— Стривай, стривай, Стандо, — мовив він задумано. — Я вважаю, що це число дуже важливе для нього і Піттерман почув його несподівано! Тому й записав на тому предметі, який трапився під руки, побоюючись забути. Думаєш, це було в трамваї, по дорозі від Жижкова до Карліна або в ресторані? Навряд. Це число він почув у телефонній будці на Гуситській вулиці під час розмови по телефону. Я навіть переконаний, що людина на іншому кінці дроту не сказала нічого, крім цього числа. Тільки заради нього Піттерман і дзвонив. Згадай, як швидко закінчилася розмова! Він поспіхом записав число по дорозі до Карліна, а сидячи в ресторані, закарбував його в пам'яті. І тільки після цього, згідно з правилами, квиток вирішив знищити. Кинувши його у попільничку, він поклав на нього недокурок, але папірець згорів лише на третину… Чи не правдоподібна саме така версія?
— Напевно, — згодився Коукол.
— Знаєш, Стандо, — вигукнув Котрбатий, — це надзвичайно важлива деталь! Дев'яносто три, тринадцять, сімнадцять! Це, мабуть, номер телефону. А що міг дати Піттерману за цих обставин номер телефону? Очевидно, новий контакт.
Рудоволосий старшина закліпав ясно-блакитними очима.
— Так, це справді номер телефону, — підтвердив він серйозно, — але знаєте чий?
— То чий же? — спитав капітан жадливо.
— Ну й сміятиметеся, товаришу начальник. Це номер телефону відділення міліції у Браніку.
Та капітан Котрбатий не сміявся, навпаки, від несподіванки він спохмурнів і вилаявся. А завжди ввічливий Коукол додав:
— Так точно!
— Усе це треба буде обміркувати, — сумно зауважив Котрбатий. — А що, коли?.. Ні, це нісенітниця! Друже, чого б тільки я не дав, аби взнати, чим займається тепер цей чолов'яга! — Капітан рішуче підвівся, показуючи тим самим, що розмову закінчено.
— Товаришу старшина, підготуйте весь матеріал по Піттерману на консультацію! Я доручаю цю частину підпоручику Гомолі, ви будете працювати разом з ним. Найближчі заходи: шукати Піттермана, стежити і надалі за Горачеком, може, саме він готує йому контакти. Я з капітаном Демовичем постараюся встановити, як пощастило Піттерману зникнути з вілли. — Котрбатий знову замислився і зітхнув. — Усім своїм єством відчуваю, що з цією історією матимемо мішок клопоту. Ех, коли б оце зараз з'явився Войта!..